sotrud.ru   1 ... 17 18 19 20

ЗАПОБІГТИ, ВРЯТУВАТИ, ДОПОМОГТИ
витяжній трубі під дахом. У результаті

всього цього й стався витік газу.

Трагічні наслідки того що сталося,

почали проявлятися вже через три-

чотири дні. До середи амбулаторії

Севесо переповнилися хворими

людьми. Серед них було багато дітей,

які страждали від висипів і гнійних

наривів. Вони скаржилися на болі в

спині, слабкість і сильні головні болі.

Пацієнти розповідали лікарям, що

тварини й птахи в їх дворах і садибах

почали раптово вмирати. Один старий

бачив на своєму газоні трьох загиблих


малинівок. Собаки та коти, що виходи-

ли з будинків на вулицю, падали й зди-
Севесо до аварії


хали. Плантації помідорів і кукурудзяні

поля неначе вигоріли, рослини повиси-

хали й поскручувалися. На пасовищах

уражена худоба мучилася від мокро-

тиння, що витікало з вух і очей.

Загинули тисячі курей, їх трупи розкла-

далися на літньому сонці.

Лікарі, не отримавши жодної інфор-

мації від власників заводу, не знали, що з

цього приводу й думати. Повірити у

випадкову катастрофу було важко. Ніхто

не чув сильного вибуху, не бачив велико-

го вогню. Тобто, не було нічого такого, що

могло б стати сигналом тривоги, про що

негайно мали б повідомили по радіо чи

по телебаченню. А оскільки громадсь-

кість мовчала, ні про що не підозрюючи,

зберігали мовчання й керівники компанії.

І тільки в п'ятницю, коли дворічну

дитину поклали до лікарні з величез-

ною кількістю пухирів і наривів, мери

Севесо й сусіднього містечка Меду


таки змусили представників заводу

відповісти на деякі запитання.

Власники компанії неохоче пові-

домили, що, на їх прохання, зразки

ґрунту досліджували швейцарські

вчені й запропонували заборонити

вживати в їжу місцеву продукцію, а

навколо міста рекомендували розста-

вити попереджувальні щити.

Невдовзі було госпіталізовано іще

вісімнадцятеро дітей, й отоді жителів

Севесо охопила справжня паніка.

Тепер мертві птахи з неба сипали-

ся цілими зграями. Тварини отримува-

ли смертельні дози отруєння набагато

швидше, ніж люди, тому що вони їли

траву, пили дощову воду, перебуваючи

набагато ближче до отруйних опадів

діоксину. А лікарі, покладаючись на

інформацію компанії, лікували своїх

пацієнтів від отруєння трихлорфено-

лом, який в мільйон разів менш ток-

сичний, аніж діоксин.

викидом діоксину. Таким чином він з гір-

котою пояснив, що сталося насправді.

Із цього приводу міланська газета писа-

ла: "Це один з найнебезпечніших мікро-

молекулярних токсинів, серед відомих

людині. Миш'як і стрихнін у порівнянні з

ним ніщо. Діоксин уражає печінку й

нирки, а також є "мутагенним", тобто

здатним змінювати хімічний склад хро-

мосоми, що призводить до захворю-

вання на рак і викликає дефекти у дітей

вже в материнській утробі».

Амброзі подав офіційну версію. А

швейцарські вчені підтвердили те, що

він уже знав, – стався масовий витік

діоксину, що проник у грунт і в атмосфе-

ру, зумовивши катастрофічні наслідки.

Через вісім днів після аварії італій-

ський уряд оголосив надзвичайний

стан. Аварійний центр розмістили в

початковій школі, й для роботи в ньому


були мобілізовані всі місцеві лікарі,

сестри й санітарки. Міністр охорони

здоров'я провінції Ломбардія Вікторія

Ріволта почала зіставляти дані на вели-

чезній мапі, намагаючись визначити,

де ж тепер хмара і скільки діоксину

потрапило на землю і в атмосферу.

У суботу, 24 липня, почалася повна

евакуація із "зони А". Саме в цьому

районі від захворювань найсильніше

постраждали люди, в тому ж місці спо-

стерігався і найбільший падіж худоби.

Із зони, навколо якої були розстав-

лені поліцейські кордони й застави

карабінерів, виїхало двісті сімей.

Територія площею шість квадратних

миль була обгороджена колючим дро-

том. Потім у зону ввійшли люди в

захисних комбінезонах, щоб знищити

залишки тварин. Додатково до десяти

тисяч отруєних діоксином тварин, було

забито ще понад п'ятдесят тисяч голів.

Біженців перемістили в тимчасові

поселення, компенсували матеріальні

ваних сімей повернулися в свої будин-

ки, але 256 жителям назавжди заборо-

нили з'являтися в "зоні А", де рівень

концентрації діоксину був найвищим. У

якості компенсації за заподіяну шкоду

компанія виплатила постраждалим

понад 10 мільйонів доларів.

Дивно, але за понад три десяти-

ліття, що минули після катастрофи,

жодна людина не померла від її

наслідків. Кілька дітей народилися з

відхиленнями, але не доведено, чи

з'явилися вони жертвами діоксину,

чи ні. Із 187 уражених отрутою дітей

не вдалося врятувати лише двох.

Дерматолог Уолкер, котрій вже

доводилося лікувати робітників у

випадках зараження діоксином, сказа-

ла, що перші наслідки трагедії про-

являться через двадцять днів. Людей


охопив страх. Тисячі досліджень, що

проводилися над хворими людьми,

допомогли визначати ступінь отру-

єння, високу, середню й низьку катего-

рії ризику. Італійський уряд, побоюю-

чись появи на світ дітей-виродків і

калік, дозволив у районі забруднення

робити аборти. За два роки тисячі

тонн зараженого ґрунту були вивезені

з зони й захоронені в бетонних

могильниках, тисячі тонн рослин і сім-

десят тисяч трупів тварин спалили.

Три роки потому італійський пар-

ламент підбив підсумки розслідування

катастрофи. У доповіді говорилося,

що завод не був готовий до випуску

трихлорфенолу з точки зору забезпе-

чення безпеки, що представники ком-

панії винні у вичікуванні двадцяти семи

годин після викиду газу й не спромог-

лися повідомити про це муніципальні

органи. Саме тому, не було своєчасно

вжито заходів щодо евакуації людей.


Міланський

репортер

Бруно

втрати й пообіцяли виділити житло,

За матеріалами


Амброзі, хімік за освітою, встановив, що

аварія на заводі супроводжувалася
НАДЗВИЧАЙНА СИТУАЦІЯ 7/2012

еквівалентне тому, яке вони залишили

в зоні. Згодом більшість з 736 евакуйо-

tehnogennie-katastrofi-veka

підготував Ігор ШТОНЬ


63




NS_2012_07:JUR_10_2010.qxd 26.07.2012 15:54 Page 64


СВІТ ЗАХОПЛЕНЬ

ЗАПОБІГТИ, ВРЯТУВАТИ, ДОПОМОГТИ
АЛЛА ОКОЛОТ: «Я ВДЯЧНА ДОЛІ, ЩО ПРАЦЮЮ
В ПОЖЕЖНІЙ ЧАСТИНІ І ТАНЦЮЮ В «ЧОРНОБРИВЦІ»
обочий день жінки розписа-

ний по хвилинах. Повернув-


шись додому, вона – не важ-

ливо, втомилась чи ні – займається

буденними домашніми справами, яких

немало. І все ж знаходить можливість

викроїти час на своє улюблене заняття.

Недарма кажуть: хто хоче зробити,

шукає можливість, а хто не хоче –

шукає причину.

У цьому я вкотре переконалася,

розмовляючи зі старшиною 37-СДПЧ

м. Миронівки Київської області, пра-

порщиком служби цивільного захисту,

до того ж чарівною молодою жінкою,

талановитою танцівницею, учасницею

Народного аматорського ансамблю

пісні і танцю «Чорнобривець» Миро-

нівського районного Будинку культури

Аллою Степанівною Околот.

Народилася Алла в Росії, у Пскові,


в сім’ї військовослужбовця. За міс-

цем служби батька сім’я переїхала в
Алла Околот у нижньому ряду в центрі


Литву, потім – в Україну й у 1978 році

остаточно зупинилася в Миронівці, де

батько працював у військкоматі.

Разом із чоловіком Віктором

Андрійовичем виростили двох дітей

– Катерину та Юрія.

Алла працювала бібліотекарем у

центральній районній бібліотеці, коли в

березні 1997 року дізналася, що

Миронівська пожежна частина, яка в

той час проходила воєнізацію, набирає

нові кадри, й вирішила змінити профе-

сію. У частині спочатку працювала

інспектором по роботі з особовим

складом, а після скорочення посади

перейшла на посаду старшини й уже 15

років відповідає за роботу з кадрами.

переважно українські народні танці:

У яких країнах ви побували

на гастролях?


– Географія наших гастролей

обширна: Франція, Великобританія,

Греція, Іспанія, Алжир, Болгарія,

Словенія, Естонія, Латвія, Росія,

Білорусь. Звичайно ж, виступали по

всій Україні. І остання в часі концерт-

на поїздка ансамблю була зовсім

недавно: четвертого липня він повер-

нувся з Голландії.

Поділіться враженнями.

– Поїздка була прекрасною. Їздили

ми на 47-й міжнародний фольклорний

фестиваль, який проходив у місті

Варфум із 27 червня по 1 липня. Від

їде. Тобто працює він за викликом, у

нього 34-годинний робочий тиждень.

Про що Ви мрієте і що най-

головніше для Вас у житті?

– Здається, поїздок у моєму

житті було немало, але живе в мені

заповітна мрія – поїхати в круїз на

кораблі морем.

А найголовнішим у житті для мене

є моя родина, спокій і взаєморозумін-

ня в сім’ї, щастя дітей і бажання, щоб

вони знайшли свою гарну долю.

Які Ваші творчі плани на май-
– Мабуть, їх уже майже не зали-

шилося. Як не жаль, але восени я

збираюсь прощатися зі своєю кон-


Цій молодій жінці

вдається

України ми були єдині представники й

цертною діяльністю, бо вік у мене


поєднувати в собі складність і мужність

професії та красу й вишуканість захоп-

лення. А захоплення її – танці, яким

вона віддає багато свого часу, тан-

цюючи в Народному аматорському

ансамблі пісні і танцю «Чорнобривець»

Миронівського районного Будинку
Алло Степанівно, яким був

Ваш шлях до сцени? З чого й коли


він почався?

– Танцювати я почала з дитинства.

Спочатку в дитячій групі, потім мене

перевели в студію ансамблю, а з 1982

року я вже танцюю в основному складі.

Які танці ви виконуєте?

– До нашого репертуару входять
64

честі нашої країни не осоромили,

виступили гідно. Глядачам дуже сподо-

балась і наша програма, й наші костю-

ми. Імпресаріо запросив нас приїхати в

Голландію ще раз. Отримали ми також

запрошення в Португалію.

Приймали нас дуже гарно. Нас, по

2-3 чоловіки, розмістили не в готелі, а

по родинах у декількох селах. Я ще з

однією танцівницею потрапила в сім’ю

й була приємно здивована тим, що

чоловік, Пітер, є працівником місцевої

пожежної охорони. Він – водій пожеж-

ного автомобіля й паралельно працює

в алюмінієвій компанії. Коли треба

виїжджати на пожежу, йому на пей-

джер приходить повідомлення, і він

вже ветеранський: майже 30 років у

танцювальному колективі. А танцю-

вати – це праця нелегка.

Трохи раніше за мене, з початку

2012 року, залишила творчу діяльність

у танцювальному колективі ансамблю

«Чорнобривець» моя подруга по житті

й колега по роботі, радіотелефоніст

нашої частини Віта Гиріна.

Щоб Ви сказали на закін-

чення нашої розмови?

– Скажу лише, що вважаю себе

щасливою людиною і вдячна долі,

що працюю в пожежній частині і тан-

цюю в «Чорнобривці».
Вікторія РУБАН


культури.


бутнє?


Р




<< предыдущая страница