sotrud.ru   1 ... 35 36 37 38

***

У цю незабутню ніч, з повним вантажем нічим не затьмареного людського щастя, “Піонер” зменшив хід до дев’яти десятих і круто повернув на північний захід, ближче до півночі.

Капітан не довіряв найкоротшим шляхам через пожвавлені протоки, що розділяли корінні Японські острови. Але й мілководна Татарська протока, яка відокремлює острів Сахалін од берегів Радянського Примор’я, теж була мало принадна з своїми незліченними мілинами, банками й перекатами. Капітан вирішив провести підводний човен тихими передсвітанковими годинами через протоку Лаперуза — між островами Хоккайдо та південною частиною Сахаліну.

Майже ніхто на “Піонері” не міг заснути в цю останню ніч походу. Батьківщина радісно летіла людям назустріч, вставала перед ними з безодні океану, піднімалась усе вище й вище на весь свій гігантський зріст.

Віддалені від неї останніми сотнями кілометрів, люди враз відчули з надзвичайною гостротою тугу за рідною землею, твердою і надійною, як граніт, квітучою і радісною, як весняний, прикрашений квітами сад.

Батьківщина! Батьківщина!

Країна щастя й радості, країна, де людина високо підносить свою голову! Як не пориватися до тебе від усіх красот земної кулі!

Як не любити тебе, Батьківщино! Тебе, що вирвала дітей своїх із злиднів і пітьми! Тебе, що побудувала новий світ для відродженої в праці людини!

***

Команда була невимовно рада останнім незакінченим роботам на підводному човні: все одно ніхто не зміг би спати в цю ніч. Робота давала можливість бути на людях, поговорити про сім’ю, про друзів, про товаришів, про рідні поля й ліси, які можна буде незабаром побачити, про свої заводи й фабрики, де знову пахне рідним повітрям радісної праці.

Особливо багато розмов було у вихідній камері. Серед працюючих тут був і Скворешня. Десятий, двадцятий раз доводилося йому розповідати про те, як він виплив сюди, у камеру, з останнім оберемком проводів та дрібних інструментів, як нахилився до довгого заглиблення, що було подібне до куреня, утвореного приставленими до перебірки прутами, дошками та трубами, щоб якнайдальше засунути в це заглиблення два три цінних інструменти, і як його тут враз накрив якийсь туман, після чого він уже нічого не пам’ятав. Потім він прокинувся від якоїсь задухи, зразу нічого не зрозумів, але потім збагнув, що він у скафандрі, що вийшов кисень і треба швидше встати й зняти скафандр. Він вибрався з “куреня” напівсонний, підвівся, відкрив голкою груди в скафандрі, чисте, свіже повітря влилося в легені і наче сп’янило його, — сон знову оповив його. Вдруге він прокинувся від свердлячого почуття голоду і побачив себе в камері біля перебірки. Він швидко звільнився від скафандра, спробував одчинити двері, але кнопка не діяла: механізм був, мабуть, виключений і замкнутий на замок, як завжди, коли камера не працює. Тоді він натиснув кнопку тривожного дзвінка. Але дверей чомусь не відчиняли, а голод наче гострими кліщами шматував шлунок. Не витерпівши, Скворешня кілька раз ударив кулаком у двері, і тільки після цього їх відчинили, і товариші зустріли його з переляканими обличчями… “От диваки! — говорив Скворешня. — Злякалися кількох ударів кулаком!”


Двадцять третього серпня о другій годині десять хвилин “Піонер” на тихому ходу проповз майже над самим дном протоки Лаперуза і вийшов у води Японського моря. Хід знову підняли до дев’яти десятих.

До четвертої години роботи на підводному човні йшли надзвичайно повільно. Малярні щіточки уважно вилизували кожну щілинку, дві труби чомусь раптом стали надмірно важкими, і людина насилу могла їх віднести на склад. Лагодження проводки в жилих приміщеннях невідомо чому вимагало особливої уваги і становило дуже тонку й складну роботу… Незабаром однак мала бути база, і “Піонер” мусив показатися в ній у всьому своєму блиску, ідеальній чистоті та справності. І старшому лейтенантові доводилося тримати всю команду на авралі, не відпускаючи спати, що, очевидно, саме і входило в плани команди і цілком її влаштовувало.

О четвертій годині, коли до Руського острова, що стояв, як вартовий, перед входом в Уссурійську затоку, залишалося всього тільки триста кілометрів, старший лейтенант, перевіряючи хід роботи, зупинився у дверях вихідної камери. Хвилину він помилувався поспішністю, з якою працювали люди, похитав головою, посміхнувся і, глянувши на годинник, наказав:

— Через сорок хвилин щоб усе тут було закінчено! Товаришу Скворешня, як начальник наряду в камері ви відповідаєте за виконання цього наказу. Після закінчення робіт у камері готуватися до авралу для входу в порт. Одягтися, поголитися, опорядитися!

Такий самий наказ він дав і в інших відсіках та приміщеннях підводного човна.

Сталося щось дивне і зовсім несподіване. “Суворий” наказ старшого лейтенанта, здавалося, влив нову енергію в кожного. З незвичайною швидкістю почала танути гора матеріалів у камері, люди літали до складів, ніби не відчуваючи ваги на плечах. Малярні щітки набрали раптом надзвичайної рухливості та легкості. Електрики, очевидно, освоїлись, нарешті, із складними й тонкими роботами в жилих приміщеннях: молотки, ключі, викрутки запрацювали в їхніх руках з надзвичайною жвавістю і одна за одною каюти здавались готовими начальникові господарської служби.


Лягати спати в нічні години, як цього вимагали “Правила корабельної служби”, вже не доведеться!

О п’ятій годині десять хвилин, на відстані ста кілометрів від бази, “Піонер” повідомив по радіо свої розпізнавальні знаки та місце виплиття.

Відповідь була: “Чекаємо. Поздоровляємо з благополучним прибуттям до рідних берегів. Палко вітаю команду, наукових працівників, командний і начальницький склад славного “Піонера”. Підписав радіограму командуючий Далекосхідним Червонопрапорним Флотом СРСР.

О п’ятій годині сорок п’ять хвилин капітан, який перебував увесь час у центральному посту, наказав зменшити хід підводного човна до чотирьох десятих.

Рівно о шостій годині на кораблі пролунав сигнал до авралу і довгождана команда: “Готуватися до входу в порт!”

Капітан наказав вахтовому командиру старшому лейтенантові Богрову зупинити дюзи і продути баластні цистерни.

“Піонер” почав швидко спливати.

Ультразвуковий екран з усіх боків був густо покритий силуетами незліченних суден найрізноманітніших типів та розмірів. Але купол екрана був чистий і вільний.

Стрілка глибиноміра безперервно ковзала над циферблатом, наближаючись до завітного нуля.

Вільна від вахт і чергувань команда в чистому форменому одязі, з радісно напруженими обличчями вишикувалась шеренгами у верхнім коридорі, з командним складом підводного човна на правому фланзі. Далі стояли члени наукової експедиції на чолі з професором Лордкіпанідзе, серед них і Павлик — збуджений, блідий.

Капітан стояв біля трапа, що вів до вихідного люка центрального поста. Стрілка глибиноміра в останній раз здригнулася і завмерла на нулі.

— Відсунути корпусну кришку! — скомандував капітан, піднімаючись по трапу. — Відкрити люк!

Яскраве ранкове світло з синього безхмарного неба увірвалося в центральний пост.

У білосніжному кітелі, у форменому картузі, з кортиком на боці і орденами на грудях, капітан першим вийшов на площадку. За ним показалися старший лейтенант, потім головний акустик Чижов, головний електрик Корнєєв і стрічкою, що швидко розгорталася, — червонофлотці з велетенською постаттю Скворешні попереду, члени наукової експедиції на чолі з професором Лордкіпанідзе.


Громіздкі лінкори, величезні стрункі крейсери, хмари есмінців, підводних човнів, загороджувачів, тральщиків, святково прикрашені прапорами, з чорно-білими рядами червонофлотців біля бортів, загриміли гуркотом привітальних залпів на честь нового собрата, готового разом з ними стати на варті радянських берегів, і на честь його героїчного екіпажу.

Безперервне “ура” розкочувалося з кораблів по спокійній поверхні моря, билось об скелі та бетон Руського острова, долинало до прибережних сопок і поверталось назад.

Під грім гарматних залпів, під мідні тисячоголосі звуки оркестру, зібраного з кораблів на могутній флагманський лінкор, під нестихаюче “ура” від “Піонера” відділився електроглісер і, немов на білих крилах спінених вод, з капітаном на борту і Скворешнею біля мотора і керма, полетів до флагманського корабля…

Через п’ять хвилин, після рапорту капітана, з потужної радіостанції лінкора понеслось донесення в Москву про прибуття “Піонера” у Владивосток, і весь численний флот, з героїчним підводним човном попереду, на чолі з капітаном, який встиг повернутись з флагманського корабля, вирушив у порт мимо Руського острова. Острів ревів тепер тисячами своїх невидимих гармат, немов розбурханий грізний вулкан.

І ось, нарешті, розкрилася попереду, на фоні синіючих у тумані сопок, з позолоченими ранковим сонцем вершинами, незабутня панорама Владивостока, форпоста Радянської держави на Далекому Сході. На набережних, покритих юрбами народу, лунали радісні вигуки, завивали сирени незліченних пароплавів, моторних кунгасів, катерів та буксирів, що стовпилися біля молів, причалів, пристаней та буїв на рейді; пронизливо свистіли паровози на естакадах Егершельда, на прибережних коліях, на далекому вокзалі коло Першої Річки, і грізно ревіли гудки заводів, фабрик, депо, розкиданих по місту.

І тисячі дрібних суден — білосніжних, як чайки, парусних яхт, вертких моторних човнів, шлюпок, кунгасів — усіяли води Золотого Рогу, перетворивши їх у луг, покритий квітами незліченних яскравих прапорів.


Батьківщина зустрічала могутнє поповнення свого флоту біля далеких своїх рубежів.

Завмерлий в строю на площадці, екіпаж “Піонера” затуманеними очима жадібно дивився на рідні береги, немов боячись ворухнутися, щоб не розвіяти цього чудового, неповторного сну.

І раптом з люка виринув Плетньов і, виструнчившись, подав капітанові білий аркуш радіограми.

— Урядова! — збуджено вигукнув він і відступив на крок назад.

Капітан пробіг рядки радіограми і підвів бліде обличчя. Він повернувся до застиглої команди, окинув поглядом цих людей, які стали йому такими близькими і дорогими протягом тримісячного незабутнього походу, і, змахнувши аркушем, вигукнув:

— Слухати радіограму Центрального, Комітету Комуністичної партії та Уряду!

Двадцять пар очей захоплено дивилися на капітана, і гучний голос його, карбуючи слова, лунав крізь рев гудків та сирен, крізь гул привітальних вигуків і, немов у німій тиші, кожне слово радіограми підхоплювалось, як дорогоцінність, напруженим вухом і чутливим, переповненим від щастя серцем…

Кінець



Зміст

Частина перша

НЕЗВИЧАЙНИЙ КОРАБЕЛЬ

Розділ І. Перервана розмова 3

Розділ II. Підводні зустрічі 12

Розділ III. Після бою 32

Розділ IV. Загибель “Діогена” 42

Розділ V. Зміна маршруту 52

Розділ VI. Серед друзів 64

Розділ VII. Підводний човен “Піонер” 72

Розділ VIII. Клаптик паперу 83

Розділ IX. У хащі водоростей 94

Розділ X. Іспанська каравела 102

Розділ XI. Погоня 113

Розділ XII. На спині кашалота 123


Розділ XIII. Бомбардування глибин 132

Частина друга

ТАЄМНИЦІ ОКЕАНУ

Розділ І. Екскурсія 142

Розділ II. Несподіваний напад 155

Розділ III. Поховані в мулі 164

Розділ IV. Дві розкриті таємниці 173

Розділ V. Лорд у небезпеці 180

Розділ VI. Битва в печері 191

Розділ VII. Брехня 197

Розділ VIII. Страждання професора Лордкіпанідзе 207

Розділ IX. Атака магнітних торпед 214

Розділ X. Дві розмови 225

Розділ XI. Біля Вогняної Землі 238

Розділ XII. Останнє зусилля Скворешні 246

Розділ XIII. Скромні розрахунки 259

Частина третя

БАТЬКІВЩИНА КЛИЧЕ

Розділ І. У льодовому полоні 269

Розділ II. Шукання виходу 282

Розділ III. Гармата і розжарення 233

Розділ IV. Крізь скелю і лід 301

Розділ V. Південний тропік 310

Розділ VI. На борту крейсера 327

Розділ VII. Після вибуху 338

Розділ VIII. Біля підніжжя острова 351

Розділ IX. Таємниця острова Рапа-Нуї 363

Розділ X. Експедиція за електрострумом 380

Розділ ХІ. Рішучий бій 392

Розділ XII. “Людина за бортом!” 407

Розділ XIII. До рідних берегів 422

Редактор Н.І.Свєчникова

Художній редактор Р.Ф.Ліпатов


Технічний редактор Я.А.Тимчишина

Коректор Ю.Я.Лісняк

Адамов Григорий Борисович. Тайна двух океанов

(На украинском языке)

Підписано до друку 2/ХІІ – 1957 р. Папір 84×1081/32. Друк. арк. 22,34. Обл.-вид. арк. 25,1. Тираж 45 000. Зам. № 811. Ціна 9 крб. 45 коп.

Видавництво ЦК ЛКСЧУ “Молодь”, Київ, Ворошилова, 3.

Книжково-журнальна ф-ка Головвидаву Міністерства культури УРСР.

Київ, вул. Воровського, 24.



<< предыдущая страница