sotrud.ru 1 2 3 4


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ВІДДІЛ ОСВІТИ ВАСИЛЬКІВСЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ПИСЬМЕНСЬКА СЕРЕДНЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА


Опис досвіду роботи з проблеми:







Вчителя англійської мови

вищої категорії, методиста

Письменської СЗШ

Данилюк Ніни Антонівни


Смт. Письменне,

2010 р.



Ще у стародавні часи вчені та філософи стверджували діалектичний характер усіх явиш дійсності: "Omnia mutabantur, mutantur et mutabuntur" - "Все змінювалося, змінюється та буде змінюватися'', - вважали стародавні римляни. В наш час ця аксіома також працює безпомилково.




Сучасне суспільство характеризується швидкими змінами у всіх сферах життя. Особливо швидко зміни відбуваються в інформаційному, зокрема освітянському просторі. На розвиток освіти вплинули суспільні інтеграційні процеси, що зумовили потребу негайно переглянути й реформувати освіту на всіх рівнях, оскільки наявні системи не повністю відповідали сучасним запитам та потребували переорієнтації.

Сьогодні Україна має унікальний шанс yвiйти в європейський освітній простір. Урядом підписано Болонську угоду, згідно якою якість української освіти має бути наближена до європейських стандартів. Національна доктрина розвитку освіти Укра­їни у ХХІ столітті визначила, що головною метою української системи освіти є ство­рення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості, що дозволятимуть їй повною мірою розкрити природні здібності, знайти своє місце в житті, ставити значущі цілі и досягати їх.



Метою сучасної освіти є підготовка людини, здатної жити в надзвичайно глобалізованому і динамічно змінному світі, сприймати його змінність як суттєву складову власного способу життя. Глобалізація, трансформаційні процеси та неперервна інформаційна змінність обумовлюють введення людини в дуже складну систему суспільних відносин, потребують від неї здатності до нестандартних і швидких рішень. І тільки інноваційна за сутністю освіта може виховати інноваційну особистість – людину, яка живе за сучасними інноваційними законами глобалізації, є всебічно розвиненою, самостійною, самодостатньою особистістю, керується власними знаннями і переконаннями, здатною використовувати отримані знання для конкурентноспроможної діяльності в будь-якій сфері суспільного життя, тобто для інноваційного розвитку суспільства.


Адже без всебічно розвиненої особистості неможливо розбудувати ні основи демократії, ні досягти параметрів економічно розвинених країн.


Таким чином однією з ключових проблем сучасної освіти постала проблема формування та розвитку інноваційної молоді. Адже інноваційна культура саме цієї категорії людей через двадцять – тридцять років буде визначальною для формування та реалізації моделі інноваційного розвитку держави й суспільства. Поступовий розвиток суспільства за цей період приведе, очевидно, не лише до багаторазової зміни поколінь техніки, змісту, кількості та структури професій, але й до підвищення рівня вимог до інноваційної культури персоналу.


Отже, актуальність обраної проблеми визначається, по-перше, соціальним замовленням.

Сучасний громадянин України має бути інноваційною особистістю - повинен швидко адаптуватись у мінливих життєвих ситуаціях, критично мислити, використовувати набуті знання та вміння в навколишній дійсності, бути здатним генерувати нові ідеї, приймати нестандартні рішення, творчо мислити; уміти добувати, переробляти інформацію, одержану з різних джерел, застосовувати її для індивідуального розвитку та самовдосконалення.



«Основні функції інноваційної особистості»




Серед 14 основних функцій ключовими є такі:


  • пізнавально-перетворююча, що здійснює заходи теоретичної і організаційної діяльності;

  • регулятивна, яка визначає важливу роль інновацій у розвитку суспільства та його соціальних інститутів;

  • ціннісно-нормативна, що дає оцінку явищам у галузі інноваційної діяльності;

  • комунікативна, яка передбачає спілкування та обмін досвідом з інновацій і технологій навчання;

  • соціалізаторська, що розглядає інноваційну культуру крізь призму суспільних цінностей;

  • прогностична, яка передбачає вивчення і прогнозування можливих шляхів та напрямків розвитку інноваційної культури в окремій галузі;

  • інтеграційна, що поєднує інші різновиди культури в єдину культуру особистості.


В цьому контексті важливими є наступні висновки:

  • розвиток особистості стає показником рівня прогресу кожної країни.

  • сформована особистість стає основним рушієм соціально-економічного і культурного розвитку сучасної країни.


Отже, незаперечною є теза про те, що освітня діяльність сьогодні - базова для соціально-економічного розвитку суспільства. Саме через освітню діяльність сучасний соціум формує фахово-підготовлені кадри та створює інноваційні технології для управлінської, виробничої і духовної сфер свого існування.

Освіта, зокрема й школа як всі освітні інститути, відіграє важливу роль – готує людину до життя в сім’ї, громаді, країні, до роботи та творчості, до реалізації себе як особистості в суспільстві. Сучасна освіта разом із засвоєнням базових знань має навчити того, хто вчиться, самостійно оволодівати новими знаннями та спонукати особистість до навчання впродовж всього життя.



Завдання загальноосвітнього закладу - формувати життєві компетентності, які являють собою життєвий досвід особистості, необхідний для розв'язання життєвих завдань і продуктивного здійснення життя як індивідуального проекту. Освіта має набути інноваційного характеру. Із концепції 12-річної середньої загальноосвітньої школи випливає, що одним із магістральних напрямів реформування освітньої системи, одним із шляхів оновлення змісту освіти України слід визнати компетентнісну стратегію і впровадження компетентнісного підходу до організації навчального процесу. Реформування освіти передбачає відновлен­ня змісту навчання з орієнтацією на ключові компетентності, оволодіння якими дозволить учням вирішити різні проблеми в професійному, соціальному, повсякденному житті. Швидкість, глобальність, систематичність, незворотність змін створюють велетенський простір для реалізації всіх життєвих можливостей особистості. За цих умов до життєвої компетентності висуваються додаткові вимоги.


Компетентність («competence») - здатність успішно задовольняти індивідуальні й соціальні потреби, діяти й виконувати поставлені завдання. Компетентність – це складна інтегрована характеристика особистості, під якою розуміють набір знань, вмінь, навичок, ставлень, що дають змогу ефективно проводити діяльність або виконувати певні функції, забезпечуючи розв’язання проблемі досягнення певних стандартів у галузі професії або виді діяльності.

Запровадження в 70-ті роки в США орієнтації на компетентнісну освіту (competence-based education) та в 80-ті роки ХХ ст. компетентнісного підходу в освіті розвинених країн Європи пов’язано з невідповідністю традиційної системи освітніх послуг соціальному замовленню, яке вимагало виховання самостійних, ініціативних членів суспільства, здатних ефективно взаємодіяти в розв’язанні соціальних, виробничих та економічних завдань. Слід зауважити, що більшість випускників навчальних закладів виявляються навченими, але не готовими до реалізації професійних обов’язків, вирішення реальних професійних та життєвих проблем.



Сьогодні компетентнісний підхід є предметом вивчення багатьох науковців, педагогів та психологів світу. Про компетентнісний підхід до формування змісту освіти йдеться в
Державних Стандартах освіти, його реалізовано в Критеріях навчальних досягнень:


ЗАТВЕРДЖЕНО

постановою Кабінету Міністрів України

від 14 січня 2004 р. N 24

ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ

базової і повної середньої освіти

Загальна частина

Зміст базової і повної середньої освіти створює передумови:

- для всебічного розвитку особистості і визначається на засадах загальнолюдських та національних цінностей…

- для індивідуалізації та диференціації навчання, його профільності у старшій школі, запровадження особистісно-орієнтованих педагогічних технологій, формування соціальної, комунікативної, комп'ютерної та інших видів компетентності учнів.


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАКАЗ

м. Київ

"05 " 05 2008 №_371_

Про затвердження критеріїв оцінювання

навчальних досягнень учнів у системі

загальної середньої освіти

“Визначення рівня навчальних досягнень учнів є особливо важливим з огляду на те, що навчальна діяльність у кінцевому підсумку повинна не просто дати людині суму знань, умінь та навичок, а сформувати її компетентність як загальну здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню.”


Отже, поняття «компетентність» у наш час органічно увійшло в педагогічний обіг. Для сприяння формуванню компетентностей інноваційної особистості необхідні зміни у змісті освіти, а саме:


- зміни в методиці, а саме широке впровадження в практику навчання компетентнісного підходу;

- компетентнісний урок;

- впровадження курсів за вибором, спецкурсів, факультативів.


Отже, по-перше, компетентнісний підхід тісно пов’язаний із особистісно- орієнтованим підходом до навчання, що потребує трансформації змісту освіти, перетворення його з моделі “для всіх” на суб’єктивні надбання кожного їх можна виміряти. Основу педагогічної стратегії розвитку інноваційної особистості складає побудова продуктивної особистісно-орієнтованої системи навчання, що базується на широкому запровадженні новітніх інтерактивних технологій, спрямованих на розвиток творчих сил, здібностей та нахилів особистості.


По-друге - сучасний компетентнісно-спрямований урок повинен будуватися за таким алгоритмом:


Алгоритм сучасного компетентнісно-спрямованого уроку



Конкретизація загальної мети (цілі) уроку (визначення предметної та ключової компетентностей до конкретного уроку).




Поділ змісту виучуваної теми на навчальні ситуації в залежності від його структури — теоретичні знання, знання способів діяльності, знання в дії або вміння тощо.




Формулювання цільового завдання до кожної навчальної ситуації.




Вибір методів навчання, адекватних цільовим завданням за їх дидактичними функціями (засвоєння, формування, узагальнення) та змісту навчального матеріалу (теоретичний, емпіричний чи практичний).






Вибір форм організації навчальної діяльності учнів (індивідуально-самостійна, парна, групова, загально класна, фронтальна чи їх оптимальне поєднання) адекватно змісту та методам роботи.






При виборі змісту, методів і форм орієнтація на цільову установку й уявлення очікуваного результату спільної діяльності (кожний проміжний результат).



По-третє - впровадження курсів за вибором, спецкурсів, факультативів.


Позакласна робота - це складова частина всього учбово-виховного процесу. Вона сприяє більш глибокому оволодінню предметом. Існує безліч форм позакласної роботи. Особливе місто серед них займають створення факультативних занять, різних гуртків та клубів, проведення олімпіад, конкурсів, вечорів. Їх проведення допомагає вчителю активізувати повторення раніше вивченого матеріалу, закріпити уміння та навички, зробити вивчення предмету привабливим. У творчій лабораторії учителя просто необхідно мати декілька варіантів проведення таких масових форм позакласної роботи.

Відомі міжнародні організації, що нині працюють у сфері освіти, останніми десятиліттями вивчають проблеми, пов’язані з появою компетентнісно-орієнтованої освіти. Серед них ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ПРООН, Організація європейського співробітництва та розвитку, Міжнародний департамент стандартів та Рада Європи, які узгодили такі види компетентностей.


  • Надпредметні компетентності - називають “ключовими”, “базовими”.

  • Галузеві (загальнопредметні).

  • Предметні – ті, що їх набуває учень при вивченні певного предмета протягом конкретного навчального року або ступеня навчання.


Найдетальніше класифікацію ключових компетентностей розглянули країни – члени ОЕСР (Організації економічного співробітництва та розвитку). Багато країн прийняли таку класифікацію як стратегічну умову для впровадження освіти протягом життя. Наступний перелік ключових компетентностей увійшов до рекомендацій міжнародної спільноти (План дій Євросоюзу та Ради Європи).


Радою Європи виділено 6 компетентностей, якими має володіти випускник загальноосвітнього закладу. Тому модель випускника школи можна представити таким чином.




Компетентність Саморозвитку.


Уміння самостійно здобувати інформацію з різноманітних джерел різними способами виділяти головне, аналізувати, оцінювати, використовувати на практиці для власного розвитку, технічна компетентність; складати алгоритм навчальної діяльності; здійснювати навчальну діяльність у взаємодії; прогнозувати результат такої діяльності, докладати зусилля до його досягнення; формулювати, висловлювати, доводити власну думку; здатність навчатися протягом усього життя, підвищувати професійний рівень. Сучасна освіта разом із засвоєнням базових знань має навчити того, хто вчиться, самостійно оволодівати новими знаннями та спонукати особистість до навчання впродовж всього життя;


Компетентність Комунікативна.

Під комунікативною компетентністю розуміють певну сукупність знань, умінь і навичок, що забезпечують ефективне спілкування, здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми. Вона передбачає уміння змінювати глибину і коло спілкування, розуміти і бути зрозумілим для партнера по спілкуванню. Комунікативна компетентність формується в умовах безпосередньої взаємодії, тому є результатом досвіду спілкування;


Компетентність Соціальна.

Соціальна (здатність до співробітництва в групі та команді, мобільність, уміння адаптуватись і визначати особисті цілі та виконувати різні ролі й функції в колективі, планувати, розробляти й реалізовувати соціальні проекти індивідуальних і колективних дій; уміння визначати й реалізовувати мету комунікації в залежності від обставин; підтримувати взаємини; розв’язувати проблеми в різних життєвих ситуаціях);


Компетентність Полікультурна.

Спроможність аналізувати й оцінювати досягнення національної, європейської та світової науки й культури, орієнтуватися в культурному й духовному контексті сучасного суспільства; знати рідну й іноземні мови, інтерактивно їх використовувати; опановувати моделі толерантної поведінки, створювати умови для конструктивної співпраці в умовах культурних, мовних і релігійних відмінностей між людьми; застосовувати методи самовиховання, орієнтовані на систему загальнолюдських цінностей;



Компетентність Інноваційна.

Уміння використовувати джерела інформації, зокрема ІКТ, уміння раціонально використовувати комп’ютер для пошуку, опрацювання й систематизації, зберігання й передавання інформації, оперувати технологіями та знаннями, що задовольнять потреби інформаційного суспільства;


Компетентність Прагнення до продуктивної творчої діяльності.

Уміння продуктивно використовувати вільний час як засіб творчого розвитку особистості, розвивати і вдосконалювати творче мислення, креативність, орієнтуватися на творчий пошук.


Цими 6-ма компетентностями має володіти випускник школи як член європейської спільноти. Ключові компетентності досягаються в процесі навчання через усі без винятку предмети й виховні заходи. За набуття ключових компетентностей відповідальна не тільки школа: на їх формування впливають сім’я, масмедіа, релігійні та культурні організації.


Існують і предметні компетентності. Предметні компетентності можуть бути виведені як реальні вимоги до засвоєння учнями сукупності знань, способів діяльності, на основі яких формуються певні вміння й навички, досвід ставлень з певної галузі знань, що вкупі породжують якості особистості, спроможної успішно діяти в суспільстві.


Наприклад предметна компетентність з мови - комунікативна. Вона передбачає уміння змінювати глибину і коло спілкування, розуміти і бути зрозумілим для партнера по спілкуванню.


Мовна (лінгвістична) - змістова лінія школярів. Провідною є мовленнєва (комунікативна) лінія, яка передбачає формування вмінь і навичок у всіх видах мовленнєвої діяльності (аудіюванні, читанні, говорінні, письмі), тобто формування комунікативної (мовленевої) складової комунікативної компетентності.


Комунікативна компетентність забезпечує:

  • Оволодіння всіма видами мовленнєвої діяльності й основами культури усного й писемного мовлення, вміннями й навичками спілкування в різних сферах і ситуаціях у відповідності до досвіду, інтересів, психологічних особливостей мовця.


  • Здатність засобами мови вирішувати актуальні для мовця й суспільства задачі спілкування у побуті, суспільній, виробничій та культурній сферах життя, вміння використовувати мову й мовлення для реалізації цілей спілкування.



Отже, під комунікативною компетентністю розуміють певну сукупність знань, умінь і навичок, що забезпечують ефективне спілкування, здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми, здійснювати обмін інформацією.


За всі часи свого існування людське суспільство пережило безліч епох: Кам’яний вік, Залізний, Золотий та ін. Час, в якому ми живемо зараз називають «Віком Інформації». Загальновідомим є гасло – «Хто володіє інформацією – той керує світом». Саме тому доцільно визнати за оволодінням комунікативною компетентністю домінуючої ролі для розвитку інноваційної особистості. І мається на увазі не лише вивчення змістового компонента рідної мови, а забезпечення оволодіння мовою світового масштабу, якою на сьогодні є англійська мова.


Англійська мова – інтернаціональна. Нею розмовляють у багатьох країнах. За географічними вимірами це найпоширеніша мова у світі. Вона займає друге місце після китайської і лише за кількістю носіїв. Більше 350 мільйонів людей розмовляють англійською як своєю рідною мовою. Така ж кількість людей використовує її як другу мову спілкування.

Англійська мова – офіційна мова 44 країн. Три четверті світової пошти та телеграм англійською. Більше 60% світових періодичних видань та радіо мовлень здійснюються англійською. Вісімдесят процентів інформації у світових комп’ютерних системах також англійською.


Англійська мова – це основана мова бізнесу, комерції та технологій. Це мова спорту, офіційна мова Олімпійських ігор.

Сьогодні англійська мова стала ефективним засобом міжнародного спілкування.



Отже, якщо ми говоримо про формування інноваційної особистості в Україні як соціальне замовлення, оволодіння англійською мовою має вирішальне значення для розвитку і визнання нашої країни як Європейської держави і повноправного члена світової спільноти.


Необхідно відзначити, що своєчасним відгуком на сучасне замовлення суспільства стали Державний стандарт базової та повної середньої освіти, нові програми з іноземних мов для загальноосвітніх навчальних закладів, сучасне навчально-методичне забезпечення вивчення іноземних мов. У цих документах, які базуються на рекомендаціях Ради Європи, закладено принципи комунікативного спрямування особистісної орієнтації, автономії учня, навчання, взаємопов'язаного з видами мовленнєвої діяльності, що реалізують один із ключових принципів загальноєвропейських рекомендацій з мовної освіти - «Іноземні мови - для життя».


Сучасний стан міжнародних зв'язків України, вихід її у європейський та світовий простори, нові політичні, соціально-економічні та культурні реалії вимагають радикальних змін у галузі навчання іноземних мов, статус яких у нашій країні постійно зростає.


Іноземна мова має вивчатись як важливий засіб міжкультурного спілкування, яка сприяє вербальному порозу­мінню громадян різних країн, забезпечує такий рівень їхнього культурного розвитку, що дозволяє вільно орієнтуватись і комфортно почуватись у країні, мова якої вивчається. Іноземна мова дедалі активніше набуває статусу соціально-економічного і політичного механізму порозуміння між різними представниками світової спільноти у різноманітних сферах їх життєдіяльності, що пояснюється такими чинниками:


в останнє десятиліття почали Інтенсивно розвиватися Міжнародні зв'язки між Україною і країнами Європейської Співдружності;

розширюються зв'язки між українськими і зарубіжними школами, розробляються програми з культурного та освітнього обміну учнями, активізується участь українських школярів у спільних Міжнародних проектах;


сучасний світ став більш багатонаціональний і багатомовний;

показовою є ситуація на ринку праці і практично всюди потрібні фахівці, які вміють працювати з комп'ютером і знають принаймні одну іноземну мову;

наше суспільство стає мобільнішим: відпочинок, навчання за кордоном стають реальністю.


Отже, формуючи інноваційну особистість на уроках іноземної мови, необхідно системно розвивати всі ключові компетентності як складові цілісної системи особистості. Заз­начене зумовлює необхідність уточнень функцій іноземної мови як шкільного предмета узагальнюючого та систематизуючого значення, визначення нових стратегічних напрямів процесу оволодіння нею, перегляду цілей, змісту, використання інноваційних методів, прийомів і за­собів навчання для досягнення достатнього рівня оволодіння всіма необхідними компетенціями.

Хотілося б презентувати найефективніші прийоми методики досягнення комунікативної, соціальної, полікультурної, інноваційної компетентностей, а також компетентностей прагнення до продуктивної творчої діяльності та саморозвитку, що використовуються мною на уроках англійської мови в Письменській СЗШ з 2 по 11 клас.


Сучасні методисти займаються пошуком все більш ефективних підходів до навчання іноземній мові, так як однотипність традиційних вправ, низький рівень мотивації часто призводять до втрати зацікавленості учнів у вивченні предмету та деградації сформованих мовленнєвих навичок та вмінь.


Які прийоми можна назвати найефективнішими? Ті, що продуктивно приносять позитивний результат. Чи можна окремо виділити метод викладання і назвати його найуспішнішим. Навряд чи. Розглянемо наступну структуру моделей навчання, що існують у сучасній школі.




Учень виступає в ролі об’єкта навчання, повинен засвоїти і відтворити матеріал, переданий йому вчителем, текстом підручника тощо – джерелом правильних знань. До відповідних методів навчання належать методи, за яких учні лише слухають і дивляться (лекція-монолог, читання, пояснення, демонстрація і відтворювальне опитування учнів). Учні як правило не спілкуються між собою і не виконують якихось творчих завдань.





Такий тип навчання передбачає застосування методів, які стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів. Учень виступає суб’єктом навчання, виконує творчі завдання, вступає в діалог з учителем. Основні методи: самостійна робота, проблемні та творчі завдання (часто домашні), запитання від учня до учителя і навпаки, що розвивають творче мислення.






  1. ІНТЕРАКТИВНА МОДЕЛЬ НАВЧАННЯ


Слово інтерактив прийшло до нас з англійської від слова «interact», де «inter» – «взаємний» і «act» – «діяти». Таким чином інтерактивний – здатний до взаємодії, діалогу. Інтерактивне навчання – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету – створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.


Суть інтерактивного навчання у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлектують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно активно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу. Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення.

Інтерактивні методи навчання спрямовані на розвиток творчих здібностей учнів, орієнтують на діяльність, що стимулює активність та «винахідливість». До них можна віднести наступні: мозковий штурм, метод проектів, рольові та ділові ігри, дискусії, дебати, круглі столи, методи типу „обери позицію”, „шкала думок” та ін.


Слід відмовитися від так званої енциклопедичності змісту шкільного навчання і формувати в школярів передовсім ті знання, які є необхідними для виконання практичних, ситуативних, особистісно - орієнтованих завдань.


Дослідження, проведені Національним тренінго­вим центром (США, штат Меріленд) у 1980-хрр., показують, що інтерактивне навчання вможлив­лює різке збільшення відсотка засвоєння ма­теріалу, оскільки впливає не лише на свідомість учня, але й на його почуття, волю, дії, практику. Результати цих досліджень відображено у схемі, яка дістала назву "Піраміда навчання".

«Піраміда навчання»




Проведемо порівняльний аналіз пасивної та інтерактивної форм навчання:





Отже, зрозуміло, що найменших результатів можна досягти за умов пасивного навчання (лекція, читання), а найбільших – інтерактивного (дискусійні групи, практика через дію, навчання інших чи негайне застосування). Це, звичайно, середньостатистичні дані, і в конкретних випадках результати можуть бути дещо іншими.

Таку закономірність може простежити кожен педагог.

Понад 2400 років тому Конфуцій сказав:


Ці прості твердження обгpунтовують не­обхідність використання активних методів нав­чання. Дещо змінивши слова великого китайсь­кого філософа, можна сформулювати кредо інте­рактивного навчання:




Отже, можна зробити беззаперечний висновок, що однією з умов успішного формування інноваційної особистості в системі освітньої діяльності є впровадження інтерактивних форм навчання. Але й неможливо обійтися без інших складових цієї піраміди, необхідно цілісне бачення проблеми та використання комплексного підходу у навчанні.



Саме таку методику я обрала для своєї практики викладання англійської мови. По-перше слід усвідомити, над якою компетенцією працюєш в конкретній навчальній ситуації і визначитись з цілями та прогнозованими результатами дій. Розглянемо на прикладах. Для розвитку компетенції саморозвитку недостатньо було б лише опиратися на інтерактивну, чи активну модель навчання. Необхідно підбирати та використовувати найбільш ефективні прийоми та форми роботи.


Що являє собою компетенція саморозвитку?



следующая страница >>