sotrud.ru 1

План:


Вступ


  1. Багатозначність слів.

  2. Прямі й переносні значення слів.

  3. Лексика сучасної української мови з погляду її походження.

  4. Розвиток лексики української мови.

  5. Слова засвоєні українською мовою з інших мов, крім слов’янських.

  6. Синоніми.

  7. Антоніми.

  8. Словотвірна синонімія прикметників, мотивованих різними частинами мови.

Список використаної літератури.
ВСТУП

Усі слова, що вживаються в мові, становлять словниковий склад мови, або її лексику (від грецького Іехіз — слово).

Вивченням словникового складу мови з погляду походження слів, їх уживання, вивченням значень слів займається наука лексикологія.

Основна одиниця лексики — слово.

Лексичне значення слова пов'язане з предметами і явищами об'єктивної дійсності, про які в нас складаються певні уявлення, поняття.

Слово, називаючи предмети, явища, завжди узагальнює якусь ознаку позначуваного. Наприклад, в основі назви стіл це ознака, що пов'язує його з дієсловом стелити. Кожен предмет або явище реальної дійсності має дуже багато ознак, але в основу найменування обирається тільки одна з них, звичайно помітна, але не обов'язково найсуттєвіша. Наприклад, назва місяця липень пов'язана з цвітінням одного дерева — липи. Вираження в слові якоїсь ознаки позначуваного називають мотивуванням слова. Значна частина слів сучасної української літературної мови на сьогодні не мотивована. Тільки фахівці-мовознавці можуть установити виникнення назв за допомогою спеціальних досліджень.. Для більшості мовців не мають прозорого мотивування також іншомовні запозичення.

Отже, хоч не завжди можна відповісти на питання, як слово називає, чому саме така, а не інша його внутрішня форма, проте завжди важливо знати, що називає слово. Наприклад, лексичним значенням слова латаття є «Водяна рослина з великим листям та білими або жовтими квітками»: На озері розкрились лілеї білі і зазолотіли квітки на лататті. (Леся Українка.) Посередині... зеленіло... латаття з білими і жовтими квітками. (О. Копиленко.); а лексичним значенням слова компрес є «Пов'язка (іноді змочена водою або яким-небудь лікарським розчином), яку накладають на хворе місце»: Вона десь певно лежить у себе з компресом на голові. (М. Коцюбинський.) Катерина лежала на диванчику, вся обкладена компресами. (Ю. Збанацький.)


Лексичні значення слів виникають, розвиваються в умовах живого спілкування між людьми..

У конкретній мовній ситуації лексичне значення слова може змінюватись. Наприклад, із словом квітучий насамперед пов'язують значення «укритий квітами»: квітучі луки, квітучий садок. Проте, вживаючись у сполученні з іншими словами (пер. квітучий вигляд), це слово має значення «повний сил, здоров'я», а в публіцистичному висловлюванні:

О, недаремно йшли вони [арсенальці]

в кривавий дим,

У пурпурову піну!...

Квітуча, гомінка, склади подяку їм,

Радянська Україно!

квітучий означає «який успішно розвивається, процвітає».
1. БАГАТОЗНАЧНІСТЬ СЛІВ

Слова можуть мати не одне, а кілька значень. Цю їх властивість і називають багатозначністю. Багатозначність закладена в самій природі слова, що узагальнює певну ознаку, яка може бути властива також іншим предметам чи явищам. Наприклад, слово дзвоник це і «1. Невеличкий предмет у вигляді порожнистої, зрізаної знизу груші, в середині якої підвішені ударник, серце», і «2_ Прилад для подавання звукових сигналів, що нагадують звуки цього предмета (електричний дзвоник)», і «3. Самі звукові сигнали, певні характерні звуки», і «4. Рослина з кольоровими квітками, що своєю формою нагадують маленькі дзвони». Як видно з наведеного прикладу, слово фактично завжди узагальнює не одну, а кілька важливих ознак предмета або явища, у даному разі його призначення — видавати звуки — і його форму, а це ще збільшує можливість і навіть неминучість багатозначності.

Для розуміння узагальнюючої сутності слова велике значення має таке висловлювання В. І. Леніна: «Склянка є, безперечно, і скляний циліндр і інструмент для пиття. Але склянка має не тільки ці дві властивості або якості або сторони, а безмежну кількість інших властивостей, якостей, сторін, взаємовідношень і «опосереднень» з усім іншим світом». Як правило, найбільш багатозначними є слова, що здавна існують у мові. Помічено також, що багатозначність слова залежить від частоти вживання слова в мові. Багатозначними є, наприклад, слова давати, держати, дерти, діставати, добрий, дорога, дрібний, другий, дух і под.


Багатозначність слів здебільшого не заважає взаєморозумінню між людьми, оскільки слова при мовному спілкуванні завжди виступають у мовленні в певному контексті, в словесному оточенні і в конкретній мовленнєвій ситуації. Наприклад, слово день означає: «1. Частину доби від сходу до заходу сонця. Люблю (блискучий день, коли земля цвіте. (М. Риль­ський.) 2. Час, який дорівнює 24 годинам, добу. Дні минають, минають місяці,село навік замовкло, оніміло і кропивою поросло. (Т. Шевченко.) 3. Календарну дату, встановлену для чого-небудь. День Перемоги, день відвідування, День учителя. 4. Час, період у житті людини, народу. Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом. (М. Коцюбинський.) У кожному з наведених речень чи словосполучень значення слова день виступає цілком виразно. Треба, однак, добре знати і розуміти значення слів, щоб належно користуватися ними, бо неправильно вжите слово може спричинитися до неясності або й перекручення думки. Наприклад, в українській літературній мові слово погруддя означає «скульптурне зображення верхньої частини людського тіла»: Простінки між завісами прикрашені малюванням та погруддями філософів. (Леся Українка.) А ось у реченні Марта позіхнула і натягла на погруддя ковдру слово погруддя вжито неправильної. Помилкове вживання слова призвело до серйозного порушення змісту речення. І слово крапка, і слово точка в українській мові багатозначні. Але в значенні знака, який використовується на письмі, вживається в літературній мові лише слово крапка. Тому помилковим є використання слова точка у такому, скажімо, реченні: Треба нарешті поставити всі точки над «і».
2. ПРЯМІ Й ПЕРЕНОСНІ ЗНАЧЕННЯ СЛІВ

А Багатозначне слово завжди має основне, або пряме, значення, що безпосередньо вказує на співвідношення слова з явищами реальної дійсності. Здебільшого пряме значення є також первинним, тобто таким, яке виникло разом із словом. Наприклад, пряме і первинне значення іменника блискавка, утвореного від дієслова блискати,— «зигзагоподібна електрична іскра — наслідок розряду атмосферної електрики в повітрі, що буває під час грози».


Внаслідок перенесення найменувань одних явищ, предметів, дій, ознак на інші у зв'язку з якоюсь їх схожістю виникають переносні значення слів. Такі значення є завжди вторинними. У даному разі блискавка на основі по­дібності за швидкістю проходження явища, за його динамічністю розвинулися ще такі значення: 1) телеграма, що передається негайно; 2) стінгазета, що виходить негайно після якоїсь важливої події; 3) особлива механічна застібка.

Хоча переносне значення і сприймається як нове, вторинне значення вже відомого слова, воно теж закріплюється в мові суспільною практикою її носіїв, поступово втрачаючи свою образність. Це вже й сталося із таким значенням слова блискавка, як: «застібка».
3. ЛЕКСИКА СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

З ПОГЛЯДУ ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ

Словникове багатство української мови створювалося протягом багатьох віків. Основну частину лексики української мови становлять питомі українські слова, наприклад: ювес, плуг, корова, ліс, вітер, молодий, зелений, веселий, робити, спати, ми, перед та ін. Значна частина цієї лексики є спільнослов'янською, тобто успадкованою від спільнослов'янської мови-основи. З деякими звуковими відмінами вона властива всім або більшості слов'янських мов, наприклад у мовах:


Українській

Російській

Польській

Чеській

Болгарсь-кій

Сербохор-ватській

серце

сердце

serce

srdce

сърце

срце


вівця

овца

owca

ovca

овца

овца

білий

белый

bialy

bily

бял

бели

косити

косить

kosic

kositi

кося

косити

чотири

четыре

cztery

ctyri

четири

четири


Серед спільнослов'янських слів є чимало таких, які в близькій формі збереглися також в інших споріднених мовах, що належать до індоєвропейської мовної сім'ї. Порівняйте укр. син, рос. сын, нім. Sohn, англ. son, лит. sunus; укр. око, рос. око, нім. Augen, лат. oculus, укр. робота, рос. работа, нім. Arbeit і т. д.

До найдавнішої і найбільш сталої частини словникового» складу української мови належать насамперед назви родинних зв'язків — мати, дочка, брат, сестра, тато, свекор; назви частин людського тіла — кров, м'ясо, мозок, череп, брова, вухо,, ніс, зуб, ясна, язик, лікоть; назви диких і свійських тварин, птахів, риб, комах і продуктів тваринництва — свиня, вівця, мед, молоко, вовна, олень, вовк, бобер, їжак, орел, журавель, гуска, вугор, муха, оса; назви багатьох рослин — дерево, дуд, береза, ясен; назви житла, господарських знарядь і занять, страв — дім, двері, двір, село, віз, вісь, колесо, жорна, молоти, орати, тесати, юшка, сіль; назви небесних світил, часу і явищ природи — Сонце, Місяць, небо, день, ніч, вечір, весна, зима, вогонь, дим, вода; назви основних дій і процесів — іти, везти, пхати, стояти, сидіти, лежати, такти, пекти, їсти, пити, лизати, знати, жити, міряти; назви основних якостей — довгий, вузький, білий, світлий, темний, сірий, синій, рудий, жовтий тощо.


Частина загальновживаних і загальнозрозумілих для українського народу слів виникла вже на ґрунті давньоруської мови. Наприклад, такі слова, як сім'я, ківш, коромисло, білка, собака, сизий, сорок, дев'яносто, з незначними звуковими відмінами властиві також іншим двом східнослов'янським мовам -— російській та білоруській, але, скажімо, в польській мові на означення тих понять вживаються зовсім інші слова.

Саме давньоруська мова була безпосередньою основою всіх трьох братніх східнослов'янських мов. Ця основа і досі забезпечує їх велику близькість.

Певне місце в лексиці! української мови посідають старослов'янські слова. Старослов'янська мова (з походження староболгарська) через релігійну літературу дістала велике поширення в Київській Русі. Вона помітно збагатила давньоруську писемну мову. Проникали старослов'янські слова, а також суфікси і префікси і в живу мову народу. Старослов'янська мова впливала на східнослов'янські мови і пізніше, оскільки вона була достатньою мірою зрозуміла іі засвоєння її не становило великих труднощів. До старослов'янізмів в українській мові належать, наприклад, такі слова, як здрастуй, храм, вождь, єдиний, зело, перст, суєта та ін.

Деякі слова старослов'янського походження широко вживаються як і звичайні питомі українські слова: буква, учитель, трудящий тощо. Але частина старослов'янських слів співіснує разом з українськими словами, відрізняючись більшою книжністю або урочистістю, наприклад: перст і палець, злато і золото, враз; і ворог. В інших випадках слова з старослов'­янськими і українськими коренями сприймаються як слова з різними значеннями: прах (тіло людини після смерті, останки) і порох (пил або вибухова речовина).

У сучасній українськім мові є чимало слів з префіксами і суфіксами старослов'янського походження. За їх допомогою створювалися і створюються також нові слова. Найбільш поширеними префіксами є воз-, пре-, пред-, со-: возвеличити!,, воздвигати, возз'єднаний, прегарний, предовгий, пребагатий, предтеча, представник, пред'явлений, соратник та ін. Найбільш поширеними суфіксами е -тель, -ств(о), -тай, -ин(я), -щ(нй): учитель, вихователь, визволитель, багатство, братерство, глашатай, гординя, трудящий.


Проникли в українську мову також деякі старослов'янські корені, з якими утворювались і утворюються нові слова, наприклад: благоустрій, властолюбний. Але кількість старослов'янізмів в сучасній українській літературній мові менша, ніж у російській, де традиції старокнижної мови зберігалися довше. Такі звичайні російські слова старослов'янського походження, як время, жажда, облако, храбрий, вред, невежда, гражданин та ін., мають в українській мові інші відповідники або утворені безпосередньо від давньоруських коренів (наприклад, хоробрий). Тому здебільшого старослов'янізми в українській мові мають більше емоційне навантаження, відзначаються! більшою книжністю або урочистістю. Пор. рос. древняя Русь та укр. давнім і древня Русь. Це треба враховувати при паралельному спілкуванні обома мовами.

До старослов'янізмів в українській мові належать, наприклад, такі слова, як здрастуй, храм, вождь, єдиний, зело, перст, суєта та ін.

Деякі слова старослов'янського походження широко вживаються як і звичайні питомі українські слова: буква, учитель, трудящий тощо. Але частина старослов'янських слів співіснує разом з українськими словами, відрізняючись більшою книжністю або урочистістю, наприклад: перст і палець, злато і золото, враз; і ворог. В інших випадках слова з старослов'­янськими і українськими коренями сприймаються як слова з різними значеннями: прах (тіло людини після смерті, останки) і порох (пил або вибухова речовина).

У сучасній українськім мові є чимало слів з префіксами і суфіксами старослов'янського походження. За їх допомогою створювалися і створюються також нові слова. Найбільш поширеними префіксами є воз-, пре-, пред-, со-: возвеличити!,, воздвигати, возз'єднаний, прегарний, предовгий, пребагатий, предтеча, представник, пред'явлений, соратник та ін. Найбільш поширеними суфіксами е -тель, -ств(о), -тай, -ин(я), -щ(нй): учитель, вихователь, визволитель, багатство, братерство, глашатай, гординя, трудящий.


Проникли в українську мову також деякі старослов'янські корені, з якими утворювались і утворюються нові слова, наприклад: благоустрій, властолюбний. Але кількість старослов'янізмів в сучасній українській літературній мові менша, ніж у російській, де традиції старокнижної мови зберігалися довше. Такі звичайні російські слова старослов'янського походження, як времья, жажда, облако, храбрий, вред, невежда, гражданин та ін., мають в українській мові інші відповідники або утворені безпосередньо від давньоруських коренів (наприклад, хоробрий). Тому здебільшого старослов'янізми в українській мові мають більше емоційне навантаження, відзначаються! більшою книжністю або урочистістю. Пор. рос. древняя Русь та укр. давнм і древня Русь. Це треба враховувати при паралельному спілкуванні обома мовами.

З другої половини XVII — початку ХVIII ст. після возз'єднання
України з Росією українська мова почала активно засвоювати слова
російської мови — адміністративні, суспільно-політичні, виробничі та

військові терміни, побутову лексику. Наприклад: посланник, чиновник, указ, артіль, завод, рудник, дула,, кріпость, піхота, нагідки, лящ, самовар тощо. Через російську мову до української мови ввійшло багато іншомовних слів у галузі культури, політики, науки і техніки, про що мова йтиме далі — у відповідному параграфі. За зразком російських слів і виразів утворювалося і утворюється багато українських слів і термінологічних словосполучень. Наприклад: виробничник производственник, доповідач до-кладчик, довгобуд долгострой, місяцехід луноход, тиж-часовик временщик, телебаченнятелевидение; матеріально-технічне забезпечення, без'ядерний і ненасильницький мир, почесний обов'язок і т. ін. Частина таких слів і виразів, створених у радянський час, набула інтернаціонального значення. В свою чергу російська мова засвоїла цілий ряд українських слів: бондарь, вареник, корж, жлебороб, хутор, детвора, девчата, селянство, хата-лаборатория та ін.


Білоруськими за похсодженням є в українській мові слова бадьорий, дьоготь, жлукто. Чимало слів було засвоєно з польської мови: білизна, гарцювати, кепський, ліжгко, місто, підлога, посаг, скарга, тлумачити, урядник, хвороба, шибка, цшмбали та ін. Польська мова була також одним з посередників лексичних зашозичень із західноєвропейських мов. Є запози­чення з інших слов'янських мов, наприклад, в українській літературній мові слово влада чеського походження.
4. РОЗВИТОК ЛЕКСИКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Лексика української мови протягом усього її існування поповнюється новими словами, зокрема і властивими тільки для неї. Але споконвічна спільність лежсики східнослов'янських мов не втрачається. Розвиток російської, української та білоруської мов відбувається на спільній основі, в близьких історичних умовах. Спільними є й джерела їх збагачення.

Головне місце в ліексиці східнослов'янських мов посідають слова, утворені від давньоруських коренів.. Але ці похідні слова утворювалися в кожній мові вже за її втаєними законами і в кожній мові мають свою специфічну морфологічну будову. Для української мови характерними, наприклад, є:

1) віддієслівні іменники на -пня: вагання, одруженая, навантаження;

2) відприкметникоші іменники на -іеть; більшість, рівність,
спадковість;


3) іменники — назви людей за їх діяльністю з суфіксами -ник, -ач-,-ій:
волочильник, розповідач, водій;


4) дієслова з суфіксоїм -уаа-: виконувати, начищувати;

5) дієслова з префіксами перед-, попід-, зне-: передбачити,
попідгортати, знесилити.


В українській мові поступово виникав цілий ряд слів, яких немає в інших східнослов'янських мовах, наприклад, багаття, баритися, взагалі, гарний, жовтень, заздалегідь, карбованець, лелека, мріяти, січень, щодня та ін.

Українська мова зберегла деякі давньоруські слова, які, наприклад, в сучасній російській мові заіступлені вже іншими: мито пошлина, житниця таможня, око глаз, селянин крестьянин та ін. Деякі слова, маючи однакову або близьку будству, вживаються в українській і російській мовах у різних значеннях або набули додаткових, відмінних значень, наприклад: укр. злодій — рос. злодєй; укр. річ — рос. речь і вещь. Порівняймо ще укр. луна і рос. зхо, а також рос. луна ї укр. місяць, при наявності і рос. месяц, або укр. час і рос. время, пора, а такюж рос. час і укр. година і т. ін.


Але переважна частина спільних слів має те саме або дуже близьке значення в усіх трьох східшослов'янських мовах. Як їхня спорідненість, так і деякі відмінності особливо добре простежуються при порівнянні слів одного кореня. Зіставимо, наприклад, рос. брат, братание, брататься, братец,

братик, братишка, братски, братский, братство і укр. брат, братання, брататися, братик, бріатець, братусь, по-братньому, по-братерському, братній, братський, братерський, братерство, братство або рос. бельїй, побелка, отбеливание, пюбеленний, отбеленньїй, белесий, белеть, белеться, белехонький, белизна, бемила, белить, белиться, белье і укр. білий, побілка, вибілювання, побілений, вибілений, білястий, білявий, біліти, білішати, білітися, білісінький, бімість, білило, білити, білитися, білизна. Незначні відмінності, як бачимо,, простежуються тут переважно у виборі інших суфіксів або префіксів.

До складу сучаснюї української літературної мови входить певна частина слів, що виникла за радянський період розвитку нашого суспільства — його культури, науки іі техніки. Це, наприклад, такі слова, як виробничник, відбудовник, відмінник, возз'єднання, вуз, господарник, гуртожиток, заочник, здравниця, зліт, змаганшя, зміна, знеосібка, колгосп, ланковий, міськрада, місцевком, новатор, обліковець, осередок, парторг, профорг, рада, ракетобудування, космос?, супутник, космодром, самокритика, сільрада, стіннівка, трудодень, ударник, цілинник, та ін.

Як бачимо, значна частина цих слів утворена від здавна існуючих в українській мові коренів аібо виникла шляхом переосмислення слів.

Поряд із словами-тєрмінами окремих галузей науки і техніки, а також інтернаціоналізмами — запозиченими словами, властивими багатьом сучасним мовам світу, вони дуже яскраво характеризують сучасний лексичний склад українсьжої літературної мови.
5. СЛОВА, ЗАСВОЄНІ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ З ІНШИХ МОВ,

КРІМ СЛОВ'ЯНСЬКИХ


А запозичення слів властиве усім мовам світу і є ознакою життєздатності певної мови. Різноманітні історичні зв'язки українського народу з різними народами Сходу і Заходу, потреба називати нові поняття, що є в інших народів, загальний розвиток науки і культури, виробництва і суспільного життя зумовлювали і зумовлюють доплив слів з інших мов. Збагачуючи українську мову, збільшуючи її виражальні можливості і придатність як засобу спілкування в суспільстві, іншомовні слова більшою чи меншою мірою поютупово втрачають свій іншомовний характер, підлягають законам фонетики і морфології української мови. Це особливо стосується найдавніших запозичень.

В українській мовіі є здавна засвоєні слова з грецької мови — назви

предметів (парус, баня, мшека), назви рослин і тварин (лавр, мак, м'ята, кит, крокодил), власні імена (Андрій, Василь, Олександр; Софія, Олена). Але основна частина грецькиж за походженням слів є слова-терміни, що належать до різних галузей наужи, культури й мистецтва: астрономія, історія, математика, фізика, філософія, аналіз, синтез, діалектика, ідея, метод; азот, бром, хлор; атмосфера, клімат, полюс; грам, метр; граматика, фонетика, синтаксис; театр, сцена, мелодія; амністія, демократія, монархія та ін. З грецьких словотворчих елементів утворюються також нові слова: аероплан, космодрюм, спектроскоп, термостат, фотографія.

Слова латинського походження, за винятком деяких найдавніших

запозичень (кесар, колядіа, фортуна) і власних імен (Марко, Павло, Юлія),

найчастіше пов'язані з наукою і технікою (аргумент, дедукція, контакт,

мотор, субстанція, трамеляція), суспільно-економічною сферою (агітація, диктатура, конституція, сентенція, республіка), медициною (апендицит, бацила, туберкульоз, фурункул), правом (адвокат, нотаріус, прокуратура, юрист), мистецтвом (декмамація, фабула), навчанням (аудиторія, конспект, лекція, студент, факультет, університет). З латинських словотворчих елементів також утворюються нові слова (авіація, локомотив, трактор), інколи в поєднанні з грецькими елементами (автомобіль, диктофон).


Давніми запозиченнями здебільшого є слова, засвоєні з тюркських та інших східних мов — назви страв, одягу, предметів побуту, рослин, будівель, терміни тваринництва тошю. Наприклад: амбар, балик, башлик, бугай, кавун, кумис, лапша, сарай, табун, таз, халва, чабан. Ці слова були запозичені здебільшого через усну мову.

Українська мова засвоїла також певну кількість слів з німецької мови. Німецькі за походженням слова стосуються насамперед ремесел, торгівлі, управління, військової справи, медицини, мистецтва, побуту, наприклад: верстат, шайба, бухгалтер, штраф, солдат, бинт, лазарет, арфа, мольберт, фартух, танець та іи. Запозичення з німецької мови проникали до української з найдавніших часів як усним, так і писемним шляхом.

З середини XVIII ст. починається помітний вплив французької мови, здебільшого через російську. Такими спільними для української та російської мов запозиченнями є назви деяких суспільно-політичних понять, а також слова, пов'язані з мистецтвом, технікою, військовою справою, побутом: парламент, політика, бюст, стжет, ресора, шосе, каска, партизан, пальто, пудра, шик та ін.

Англійські запозичення проникають до української лексики, починаючи з XIX ст., теж переважно через російську мову. Вони стосуються техніки, політики, спорту, мореплавства, побуту: блюмінг, тунель, лідер, мітинг, бокс, футбол, докер, шхуна, біфштекс, плед, ром та ін.

Певна кількість слів була засвоєна українською мовою з інших західноєвропейських мов: музична та деяка інша термінологія — з італійської мови (акорд, дует, кантата, арка, нетто, аварія, бензин, гондола); терміни, пов'язані з мореплавством, військовою справою та деякі інші слова — з голландської (боцман, рейд, шлюпка, мортира, картуз, ситець). З інших європейських мов українська мова запозичила лише поодинокі слова: армада, каратель, сигара — з іспанської; каста, кобра — з португальської; гейзер — з ісландської; бринза, мамалига — з румунської; бекеша, чардаш — з угорської; морж, пурга — з фінської.


Увійшовши в українську мову, запозичені слова стають основою для утворення нових, похідних слів. Наприклад: парус парусний, парусність, парусина; республіка республіканський, республіканець, республіканка; солдат солдатський, солдатика; партизан партизанський, партизанка, партизанити тощо. Утворення похідних слів є ознакою того, Що слово вже міцно ввійшло до лексичної системи української мови.

Деякі іншомовні запозичення, зокрема і згадані вище, означають поняття, для вираження яких українська мова не має інших, близьких за значенням питомих слів. Інші запозичення мають українські відповідники, утворюючи з ними синонімічнії пари або й ланцюжки, наприклад: дефект недолік хиба гандж; (експеримент дослід тощо. Треба вміти правильно використовувати цв синоніми в мові, па-м ятаючи, що загалом іншомовні слова тяжіють більшеє до книжної мови, до мови наукових праць, і надуживати ними у мові звичайній або розмовній, неначе хизуючись своєї» «вченістю», не слід.. Проти вживання без потреби іншомовних слів уступав В. І. Ленін.
6. СИНОНІМИ

3 розвитком кожноії мови її словниковий склад безперервно поповнюється, збільшується. Звичайно, частина слів з часом випадає з мови або зникає з активного вжитку;, але приплив нових слів у живій мові завжди інтенсивніший, ніж їх втрата. Отже, лексика весь час кількісно збагачується. А поряд з кількісним збагаченням постійно відбувається якісне вдосконалення лексичного складу. Адже один і той самий предмет можна охарактеризувати з різних поглядів, узагальнюючи різні його ознаки, виявляючи при цьому своє ставлення до предметів або явищ навколишньої дійсності. Слова, таким чиномі, вступають між собою в певні зв'язки: уточ­нюють ознаки одного поняття, розрізнюють між собою близькі поняття, передаючи одночасно певні пючуття, В мовленні це створює можливість відбору кращих, найдоцільніших слів, які найповніше передають думки і почуття при спілкуванні між .людьми, Такі зв'язки між словами прийнято називати синонімічними, а об'єднані ними слова — синонімам й. Наявність розгалуженої системи синонімію є одним з показників багатства мози.


Синонім походить від грецького слова зупопутоз, що означає однойменний. Отже, синоніми — слова, різні за звучанням, але близькі або однакові в одному з своїх значень. Синонімами, наприклад, є іменники: робота, праця, труд; легеніда, переказ, сказання, оповідання; дієслова: скаржитися, ремствувати, нарікати, жалітися; знайти, відшукати, відкрити; прикметники: старий, давній, стародавній, древній, старо­житній, колишній, старезний, ветхий; прислівники: швидко, бистро, прудко, хутко, живо; або — в іншому значенні: скоро, швидко, незабаром, невдовзі, хутко. Як бачимо, синоніми поєднуються у своєрідні ряди слів. Ряди синонімів молсуть перетинатися між собою. Одне з слів кожного синонімічного ряду є основинам — найбільш визначальним для даного ряду. Як правило, воно не має якихось додаткових емоційних відтінків. У наведених вище рядах це будуть слова: робота, легенда, знайти, старий, швидко і скоро.

Хоча слова-синоніми і об'єднує спільне їх загальне значення, але звичайно кожен синонім має особливий відтінок значення, що відрізняє його від інших синонімів. Наприклад, слова червоний, пурпурний (пурпуровий), багряний, багровий позначають певний колір предметів і є синонімами. Але найточніше це значення передає слово червоний — такий, який має колір крові: Пишається над водою червона калина. (Т. Шевченко.) Слово пурпурний (пурпуровий) означав яскраво-червоний. Хай цвітуть прапори пурпурові, як сади, як весна мюлода! (В. Сосюра.) Синонім багряний означає густо-червоний. Пишно займались багрянії зорі колись навесні. (Леся Українка.) Нарешті, слово багровий — це густо-червоний з легким синюватим відтінком. Клепальник в багровому горні прозоре залізо пече. (М. Бажан.)

Деякі синоніми, що мають дуже близьке значення, відрізняються насамперед емоційним забарвленням, наприклад, нейтральне, тобто звичайне, слово солдат і слово воїн з урочистим, піднесеним забарвленням; звичайне слово плечі і трохи застаріле, урочисте рамена; слово обличчя і його знижені або й вульгарні синоніми пика, морда; книжне слово дискусія і трохи розмовне суперечка; слово гюворити і його розмовний синонім балакати. Слова нечистий, нерозумний, ,вигадувати пом'якшують негативне, знижене емоційне забарвлення своїх синонімів чорт, дурний, брехати. Всі ці синоніми відрізняються також сферою свого вживання, тобто деякі ви­користовуються перевалено в усній, ненормованій мові, інші — в писемній або підкреслено книжній чи охфіційній мові. Сферою вживання відрізняються також загальнолітературні і діалектні слова: півень і когут, товстий і тлустий, гарно і файно тощо.


Хоч синоніми іноді називають взаємозамінними, насправді кожен контекст звичайно вимагає одного якогось певного слова. Це добре видно на прикладі речень, де вжито ікілька слів того самого синонімічного ряду. Порівняйте, наприклад: Розжеврене, червоне сонце низько опустилося, багряним світлом грало по діеревах, по квітках і по річці. (Леся Українка.) Саїд схопився і щось схотів заперечити, а обличчя з блідого, втомленого зробилося червоним, аж багрювим. (Іван Ле.) Наведеш приклади показують також, що в мовленні як синоніми можуть виступати слова, які, взяті окремо, синонімами звичайно не вважаються: розжеврений і червоний, блідий і втомлений. Синоніми, зумовлені контекстом, називають контекстуальними синонімам її. Такими синонімами можуть бути і займенники, і словосполучення, і цілі описові звороти. Наприклад, говорячи чи пишучи про І. Я. Франка, ми можемо назвати його: Каменяр, автор гімну «Вічний рево­люціонер», видатний український публіцист тощо. Доцільне використання синонімів уточнює або підкреслює нашу думку, урізноманітнює нашу мову і надає їй додаткової виразностіі.
7. АНТОНІМИ

Слова з протилежним значенням називаються антонімами (друг ворог, білий чорний, сумна» весело, говорити мовчати). Найбільш характерні антоніми для слів, що мають у своєму значенні вказівку на якість:

світло тьма, охолоджувати розігрівати, повний порожній, швидко


  • повільно. Тому особливо багаті антонімами якісні прикметники: багатий

  • бідний, великий малий, гіркий солодкий, молодий старий, хоробрий
  • боягузливий. Антонімічнії пари властиві насамперед для іменників, що означають почуття, настрої, стан або діяльність людини (любов ненависть, щастя горе, радість смуток, робота відпочинок, життя смерть), а також час, простір, явища природи (день ніч, зима літо, схід захід, початок кінець).


Антоніми служать ддпя більш наочного зіставлення, порівняння контрастних понять. Вони шшроко використовуються в народній творчості і художній літературі, в публіцистиці і науковій мові. Наприклад: Ситий голодного не розуміє. (Нар. тге.) А я піду за волю проти рабства, я виступлю за правду проти вас! (Леся Українка.) Вільний і раб, патрицій і плебей, поміщик і кріпак, майстер і підмайстер, коротко кажучи, гнобитель і гноблений перебували у вічному антагонізмі один до одного... (К. Маркс і Ф. Енгельс.) Антоніми часто використовують у ролі заголовків («Крок вперед, два кроки назад» (В. І. Ленін)„ «Війна і мир» (Л. Толстой), «Правда і кривда» (М. Стельмах.) Антонімічніі протиставлення часто забарвлені іронічно: Давали, та з рук не пусками. Взагалі в основі іронії лежить прихована антонімічність: Пожалів вовкс кобилу... Особливу пару антонімів утворюють епітет і . означуване слово, протилежне йому за значенням (т. зв. епітет-оксиморон): чесний злодій, сомодкий біль.

Антонімічними здебільшого є всі похідні слова від якоїсь пари антонімів: хворий здоровищ, хвороба здоров'я, хворіти здоровіти.

У зв'язку з багатозначністю слово може мати не один, а кілька антонімів. Ці антеніми бувають синонімічними (холодний теплий, гарячий, палкий) і не синонімічними (працювати відпочивати і лінуватися). Порівняйте: холодне (зимове) тепле, гаряче, палке (літнє) сонце; холодний теплий, гарячий — прийоїм; але сухий свіжий хліб, сухий мокрий одяг, суха жива гілка.

У реченні як антоніми можуть виступати і слова, які, окремо взяті, антонімами не вважаються: Думати головою, а не ногами.

Наявність антонімів, таким чином, свідчить про багатство мови та її виражальні можливості..

8.СЛОВОТВІРНА СИНОНІМІЯ ПРИКМЕТНИКІВ, МОТИВОВАНИХ РІЗНИМИ ЧАСТИНАМИ МОВИ


Прикметникові словотвірні синоніми — це переважно деривати, утворені за допомогою одноїфункційних словотворчих засобів, які додаються до спільної твірної основи— іменникової, дієслівної чи прикметникової бджолимий-бджолячий, хрипкий-хриплий, блідавий-блідуватий). Крім того„ словотвірними синонімами вважаємо і спільнокореневі прикметники, що утворені від різних мотивуючих баз. Ними можуть бути не тільки різнюструктурні іменники, дієслова і т.д., а й слова різних частин мови зі спіільним коренем. Рідко словотвірні синонімні відношення виникають і мііж первісним та похідним прикметниками, що мають одну або кілька спільших семем.

Моделі дериваційної синонімії прикметників, які мотивуються різними частинами мови, були відомі вже в українських пам'ятках XI ст. У новий період пари (ряди) ирикметникових словотвірних синонімів різної мотивації (обов'язково спільнокореневими словами) найчастіше відповідають моделям: віддієслівний прикметник — в ід іменниковий прикметник, рідше відіменниковий прикметник — відприслівниковий прикметник і в поодинокшх випадках відіменниковий прикметник — відчислівниковий прикметник та відіменниковий прикметник — відприкметниковий прикметник.

Усі ці моделі вимагають основоцентричного підходу і, відповідно, класифікації словотвірних синонімів за відношенням між їх мотивуючими базами, як і при дериваційній синонімії прикметників, мотивованих спільнокореневими словами тої самої частини мови — різноструктурними іменниками й дієсловами.. В обох випадках компоненти дериваційних синонімних пар можуть утворюватися як тим самим, так і різними способами (суфіксальним — морфолого-синтаксичним), за допомогою як того самого суфікса, так і різних однофтункційних формантів (-уч- і -н-, -н- і -ов-, -уч- і -овит-, -лив- і -уват-. Проте відмінність між дериваційними прикметниковими синонімагми, утвореними від різних частин мови, помітна на вищому ступені узагальнення словотвірних значень, порівняно з тими парами, що мотивуються тгою самою частиною мови. Спільним є тільки найзагальніше дериваційне значення, наприклад, "вираження якісної ознаки через відношення до мотивуючого слова" у прикметників типу болючий -болісний (від дієсл. боліти їй ім. болість). Якщо конкретизувати відношення між мотивуючим і мотивованим і формулювати часткові словотвірні значен­ня, то помітна відмінність: "вираження якісної ознаки через відношення до дієслова" і "вираження якіісної ознаки через відношення до іменника". На рівні ж лексичному збігаються тільки окремі семеми цих слів. Наприклад, у Словнику української мови так розкривається спільне переносне лексичне значення наведених прикметників: "тяжкий, який викликає гіркі, тяжкі почуття, смуток; викликаниїй цими почуттями": Перед очі виринув болючий спогад. О болісна омана. Пор. аналогічну словотвірну синонімну пару: щербатий - щерблений (від ім. щерба та дієсл. щербити): Стомлений тесляї дрімає при щербатій сокирі. Сонячна чаша щербленим рогом вгрузла між ребра. Обидві пари мають активну паралельність із шевеликою частотною перевагою прикметників болючий і щербатий.


Отож, мотивуючі бази словотвірних синонімних прикметників (похідних від різних частин мови) переважно пов'язані як мотивуюче слово — похідне слово.

Із відіменниковими ад'єктивами в словотвірні синонімні зв'язки вступають як відінфінітиавні, так і віддієприкметникові ад'єктиви. Часто мотивуючі бази пов'язані як назва дії — назва діяча, її виконавця; назва дії — назва результату, наслідку; назва предмета — назва дії, мотивована назвою предмета.

Наприклад, в українській мові XIX - поч. XX ст. засвідчені такі дериваційні синонімні ряди, як зажирливий - зажиракуватий (від дієсл. зажирати та ім. зажирака)): Од чого то є такі инші зажирливі. Ото у нас чоловік Рогуля — зажиракуватий; копательний - копачкий (від дієсл. копати та ім. копачі): Щирі були покійники... копательні. Дід Юрко замолоду був копачкий (прикметники означали "працьовитий, наполегливий"); мірчий - мірничий (від дієсл. міряти та ім. мірник): Мірчий апарат. Мірничий апарат; робочий - робітний - робітливий -роботящий (від ім. роботаї і дієсл. работати, яке в новому періоді вийшло з ужитку): Робоча» як бджола. Там є дівка дуже красна, та лель не робітна. Чи хороша чи шродлива, чи до діла робітлива. Ручки ж мої роботящі; а також вальковий - валькований (від ім. вальок — комок глини для обмазування стін та від дієсл. валькувати); забутний(-ій) - забутковий (від дієсл. забути та ім. забуток); ростючий - ростовитий ((від дієсл. рости та ім. ріст). Ці пари (ряди) не збереглися в сучасному нормативному вжитку.

Прикметникові ряди, що протягом певного часу існували як словотвірні синоніми, розпадалися й унаслідок втрати одного або кількох компонентів. Наприклад, гидкий - гидний - гидючий - гидосний (від дієсл. гидити та ім. гидість): Гидкий, як поплазка. Доле ж моя гидна. Таке гидюче, що й глянути на нього нье хочеться. Гидосний; отруйний -отруйливий - отрутний (від дієсл. отруїти та ім. отрута): Слався м'ясистим листом отруйний молочай. Гагів отруйливих наковтавсь. Збирали вони навіть отрутних тарантулів; плачний - плачливий - плакучий (плачучий) - плаксивим (від дієсл. плакати або ім. плач та ім. плакса): Плачним голосом вимовшяла. Плачливі співи серце розбивали. І пісня та ...жалібна, витяжна, плакуча. Плачучим голосом допитувався. Голос в Андрія тонкий, плаксивий; співний - співливий -співучий - співочий (від дієсл. співати та ім. спів): Маєш же свашеньки співнії. Які співливі баби_ Пташка співуча. Весела, мов пташка співоча. На сучасному етапі переважили й активно функціонують прикметники гидкий, отруйний, співучий - співочий, плакучий - плаксивий (із ширшою сполучуваністю компонентів на -уч-ий).

У сучасній українській мові відіменниковий і віддієслівний прикметники формують словотвірні синонімні ряди і з активною, і з можливою паралельністю. Наприклад, як активно паралельні сьогодні функціонують деривати: тямучий (тямущий) - тямкий - тямовитий (тямковитий) (від дієсль. тямити та ім. тяма): Він чоловік тямучий. Дуже тямущий чоловік. Хлопець гарний, тямовитий. Жінка — людина тямка. [Хлопець] розумний, тямковитий. Функційно до­мінує на сучасному етапіі ад'єктив тямущий; тремтячий -тремтливий - тремкий (від дієсл. тремтіти та ім. трема): Горбатий лив тремтячою рукою. Онук: ніс миску в малих тремтливих руках. Заголублені спогади, дотик тремкої руки. Тремтячий місяць. Від фігур падають тремливі тіні. Тремкий серпанок (усі прикметники ряду характерні для художнього стилю; як міжстильові вживаються шереважно деривати на -ач-ий, -лив-ий); гризучий -гризький - гризотний ((від дієсл. гризти(ся) та ім. гризота): Неприємне гризуче почуття ще довго заважало йому зосередитися. Не мав би відчувати нічого гризького. Непередбачена гризотна туга охопила його за душу дрімливий - дрімотливий – дрімотний (від дієсл. дрімати та ім. дрімота): Щоб ока світлого не випив Дмірливий ворон-птах. Смділи на горбах, мов старі дрімотливі ворони; чванливий - чваньковитий (від дієсл. чванити(ся) та ім. чванько): Калиновський шукав гострих слів, щоб зрізати чванливого Красюка. Він сам був дуже чваньковитий; скорбний -скорботний (від дієсл. сжорбіти або ім. скорб та від ім. скорбота): Собака поклав скорбну морду на лапи. По скорботному виразу його очей видно було, що смерть Аркадія вразила його глибоко; абсор-бувальний - абсорбційний (від дієсл. абсорбувати та ім. абсорбція; обидва прикметники засвідчені жк відповідники до рос. абсорбционньїй) [Хем., 95], хоч у середині століття функціонував тільки ад'єктив, мотивований іменником абсорбційний; мажору вальний - мажорантний (від дієсл. мажорувати та ім. мажоранта); підстильний - підстилковий (від дієсл. підстеляти та ім. підстилка): Підстильний і підстилковий торф; покривний - покрівельний (від дієсл. покривати та ім. покрівля; обидва прикметшики засвідчені як відповідники до рос. покривной), пор. раніше — тільки покривний; таблетований -таблетковий (від дієсл. таблетувати та ім. таблетка): Таблетований і таб­летковий матеріал; ґратований - ґратчастий (від дієсл. ґратувати та ім. ґрати): Ґратовані і ґратчасті вікна; кубований -кубовий (від дієсл. кубувати та ім. куб).


У пари з можливою паралельністю поєднуються на сучасному етапі прикмет­ники, один із яких уживається рідко як застарілий або такий, що перебуває в стані занепаду, а також багатозначні прикметники, які рідко вживаються з тим самим значенням. Наприклад, сьогодні рідкісним є один із компонентів дериваційних синонімних пар (рядів) визвольний - визвольницький (від дієсл. визволяти та ім. визвольник): Населення ЗапорізькоїХічі, звідки почався визвольний похід Богдана Хмельницького, складалося... з українських козаків. Дзвенять,... усім визвольницький віщуючи похід; жадний - жадливийі - жадібний (від дієсл. жадати та ім. жадоба): Береза ще більше жадна життя. Жадливі блищики очей. Жадібний до життя був ; мандрівний - мандрований (від дієсл. мандрувати та ім. мащдри): Мандрівні дяки, мандровані дяки, -вихованці різних шкіл на Ужраїні 16-18 ст.. Мислитель відмовляється, обираючи долно мандрівного філософа. "Український мандрований філософ Григорій Сковорода". В інших випадках — тільки мандрівний: мандрівні сюжети. Пісня мандрівного серця; юбітований - обітний (від дієсл. обітувати та ім. обіт): Обітована земля. Обітна земля; ткальний -ткацький (від дієсл. ткати та ім. ткач): Якось я став, задумавсь коло | ткальної машини. Нудьга Йвашові сидіти за ткацьким верстатом; танцювальний - танечний (від дієсл. танцювати та ім. танець): Можна бачити танцювальні рухи. Троє кіл танечним кроком, юрмами оточені; ушивальний - ужитковий (від дієсл. уживати та ім. ужиток). Рідковживані прикметники визвольницький, жадний - жадливий, мандрований, обітний, ткальний, танечний, уживальний функціонують сьогодні з вузько обмеженою сполучуваністю вже як архаїзми, хоч самі їх моделі залишаються продуктивними.

Із часом стали відрізнитися валентністю і через те опинилися на шляху наближення до паронпмії пари (ряди) прикметників віршований -віршовий (від дієсл. віршувати та ім. вірш), плідний - плодовитий -плідливий (плодливий) - тлодючий (від дієсл. плодити та ім. плід), відношення між якими визначаємо тільки з контексту. Ці деривати вступають у словотвірні синонімні відношення: Мистецтво виражати свої думки у віршованій формі. Забули, мабуть, через перестарілість мови, а ще більше віршової форми. Плідні кущі. Ми одержали... плодовиті гібриди між житом і різними видами пирію. Плодлива, як свиня. Нічия городина не здавалась така плодюча. Але домінує на сучасному етапі в основному паронімне функціонування прикметників:: Віршований, -а твір, казка, але віршовий, -а розмір, форма. Плодовитий - плодючий, -а кущ, рослина, худоба, риба, але плідний, -а письменник, ідея, праця. На межі між словотвірною синонімією і паронімією перебувають також ряди з можливою паралельністю, багатозначні компоненти яких рідко функціонують із тою самою семемою. Наприклад,, уривистий - уривчастий - уривковий (від дієсл. уривати та ім. уривок) зі спільною семемою "який переривається через короткі проміжки часу, нссуцільний, який різко обривається": Вона витиснула лише кілька уривистих плутаних фраз. Програвала одною рукою уривчасті мелодії. Те... було одностороннє, припадкове та уривкове; тайний - таємний - таємничий (від дієсл. таїти та ім. таємниця) тільки зі семемою "сповнений таємниць, загадковий, невивчений", "якого не можна збагнути, зрозуміти, осягнути; потойбічний; який має чудодійну силу, чудодійні властивості, чарівний"). Хтів гамувати я кров силою тайних замов. Отже, є в тобі таємні чари? Весь світ був як казка, повна чудес, таємнича.


У новій українській мові засвідчене також поодиноке функціонування двох рідковживаних компонентів словотвірної синонімної пари: горьований -горьовий (від дієсл. горюватш та ім. горе). Словотвірною синонімною парою, яка тепер перебушає в стані розпаду через ненормативну паралельність, є підіймальні ий (піднімальний) - підйомний (від дієсл. підіймати (піднімати) та ім. піідйом): Підіймальне і підйомне зусилля. На сучасному етапі поміітна виразна тенденція до витіснення ад'єктива, мотивуюча база якого (ім. підйом) з'явилася в українській мові під впливом російської. Відповідно і наймовіша лексична картотека фіксує вже тільки прикметник підіймальний: Підіймальна сила.

Словотвірні синонімні прикметники можуть зрідка мотивуватися: а) спільнокореневими іменником і дієсловом, які між собою не пов'язані як мотивуючий — мотивований, а є на одному ступені в словотвірному гнізді, наприклад, кровотечний - кровоточивий (від ім. кровотеча і дієсл. кровоточити): На кровотечні рани прикладають шматочки ...квіток нагідок, змішаних порівну з листками полину. Цей Спартак, мабуть, і в гадці не має, якої... кровоточивої рани в; серці Богдановім торкнувсь; б) дієслівним словосполученням і складним іменником, похідним від цього словосполучення, наприклад окозамилювальний - окозамилювацький (від спол. око замилювати та ім_ окозамилювач); в) дієслівним та іменниковим словосполучешням, наприклад, богобійний - богобоязливий -богобоязний - богобоязкий - богобоящий (від спол. боятися Бога та боязнь Бога): 3 цим богобійнимі різником... мав справи. Богобоязка, а нищечком проти мене замишляєш! Він син був богобоязливий. Жив..., як належить ...богобоязному чоловікові. Богобоящі люди.

Прикметникові словотвірні синоніми, мотивовані іменником та дієсловом, утворюються переважно за допомогою суфіксів -ськ-, -к-, -ов-, -овит-, словотворчого закінчення -ий, які додаються до іменникових основ, і -н-(-льн-), -ив-(-лив-), -ач-(->уч-/-ущ-), -к-, які додаються до дієслівних основ. Ці словотворчі засоби можуть об'єднуватися спільною функцією попарно чи по три-чотири в ряді.


Інколи компонентами дериваційної синонімної пари в новій українській мові є мотивуючий і мотивований ним прикметник. Переважно такі пари відповідають моделям: первісний прикметник — похідний від нього прикметник; відімешниковий прикметник — похідний від нього прикметник; відчислівниковий прикметник — похідний від нього прикметник і мають можливу паралельність. Похідний компонент таких пар на сучасному етапі або вийшов з ужитку, або вживається рідше, ніж первісний, і тільки в художньому стилі. Первісний прикметник часто має складнішу семантичну структуру, ніж його дериват; збігається тільки одне або два значення. Наприклад, словотвірними синонімами є первісний прикметник вартий (варт) ї похідний від нього вартний: Пусти його, не варт він того. Цей чоловік «вартний; аналогічно ситий — ситний: Увесь вік ходив сштий і вкритий. Ті діти... стали дуже ситними. Ситий борщ. Ситна паша. Це з ситої землі хліб. Земля ситна; гордий - гордовитий. Ти знаєш козацьку вдачу — гордий народ. Щиро покохала його наша гордовита Катря; пильний -пильновитий: Не видно тпам було руки пильної господині. Чабан вірний, пильновитіий; бадьорий - бадьористий: Промовив я, почуваючи себе таким бадьорим. Міцносиле, бадьористе, хоч невелике військо; пряний - прянистий (прєнистий): Зарикала коровочка, зарикала пряна. Лрєниста худоба.

Моделі відіменниіковий прикметник — відприкметниковий прикметник відповідають пари валовий - валов'яний (від ім. вал і прикм. валовий): Волоки шовкові удвоє жіноцькі щирі валові. Валов'яний клубок; водяний - водянистий (від ім. вода і прикм. водяний): Водяна картопля. Водянисті хмари; трав'яний - трав'янистий (від ім. трава і прикм. трав'яний): В цьому трав 'яному лісі побояться вони вовків. Берег тут чорноземний, трав'янистий; полум'яний -полум'янистий (від ім. шолум'я і прикм. полум'яний): Полум'яні очі. Полум'янистий погляд; рясний (рясен) - ряснистий (від ім. ряст і прикм. рясний): Сади рясні похилились. Щоб наш овесець рясен був. Копи пашнисті, снопиряснисті; сурм'яний - сурм'янистий (від ім. сурма і прикм. сурм'яний): Окиси сурм 'яних руд. Сурм 'яниста руда ...утворюється у вигляді білюго осаду; росяний - росянистий; ядрений - ядренистий; а також багряний -багрянистий у складі багатокомпонентного дериваційного синонімного ряду багряний - багрянистий - багристий – багровий. Розжеврене, червоню сонце низько спустилося, багряним світлом грало. Підіймалося сонце над степ, Мов багровеє коло. Неспокійно бовдурились багрянисті дами.


У словотвірні синонімні відношення мотивуючий відіменниковий прикметник — мотивований відприкметниковий прикметник

найчастіше вступають ад'сктиви, утворені за допомогою суфіксів -ан- і -ист-, -ов- і -ан-.

Словотвірними синонімними парами можуть бути також мотивуючий відчислівниковий прикметник — мотивований відприкметниковий прикметник; мотивуючий віддієслівний прикметник — мотивований відприкметниковий прикметник, із яких на сучасному етапі функціймо переважає по одному компонентові. Наприклад, однакий - однаковий (від числ. один і прикм. однакий): Приїхали три козаки, Та всі три однакі. Царі, раби - однакові Сини перед Богом; дрібний - дрібнистий (від дієсл. дробити і прикм. дрібний).

У словотвірні синонімні зв'язки в новій українській мові можуть вступати і відчислівниковий — відіменниковий деривати: подвійний -двоїстий - двійчастий (від числ. двоє та ім. двійка); відіменниковий — відприкметниковий: свинцюватий - свинцевистий (від ім.свинець та прикмі. свинцевий): Свинцювата і свинцевиста бронза; відіменниковий — відприслівниковий: домовий -домашній (від ім. дім і іирисл. дома): Домашнього злодія не встережешся. Домового злодія не встережешся; нутряний - внутрішній (від ім. нутро і присл. внутрі); правдивий - справжній -справдішній (справдешній) (від ім. правда і присл. справді): Правдиві волоські гарбузи. Це було справжнє кам'яне вугілля. Це не град і не сніг, а справдішня... сіль. Надворі... справдешнє літо. Рідко у цей словочгвірний синонімний ряд входять і прикметники справедливий та праведтий: Котра дівчина чорнобривая, та чарівниця справедливая. Не мають праведного таланту (справжнього таланту).

Із названих словотвірних синонімних рядів на сучасному етапі розвитку української мови стали паронімами прикметники домовий -домашній, справедлившй - праведний - справжній, а нутряний і справдішній вийшли з активного вжитку.


Отже, крім прикметникових дериваційних синонімів, що утворилися від тої самої частини мюви, в новій українській мові засвідчені пари з компонентами, мотивовашими словами різних частин мови, або з первісним і похідним від нього прикметником. Словотвірні синоніми якраз цих моделей (первісний прикметник — відприкметниковий прикметник, відчислівниковий прикметник — відприкметниковий прикметник) свідчать, що в новій українській мові існують деад'єктивні прикметники, які, крім словотвірних значень "слабкий вияв ознаки" (білуватий), "сильний вияв ознаки" (старезний), "надмірний вияв ознаки" (задобрий), "гіпокористич-ність" (сліпенький), "заперечення ознаки" (невеликий), можуть виявляти ознаку, тотожну за силою вияву з ознакою, яку виражають їх мотивуючі бази — прикметники (ситий — ситний; однакий - однаковий).

Прикметникові словотвірні синоніми різної мотивації — це слова, які вживаються в науковому, художньому і розмовному стилях мови.

Список використаної літератури:

1. Білодіда І. К. Сучасна українська літературна мова. Лексика. Синтаксис. Київ, 1972

2. Грещук В. Український відприкметниковий словотвір. Івано-Франківськ, 1995.

3. Ковалик І.І. Питання словотворчої синонімії і омонімії в сфері іменників слов’янських мов. Львів, 1960.

4.Ковалик І.І Питання слов’янознавства. Матеріали першої славістичної конференціїї. Львів, 1962.

5.Корунець І.В. Порівняльна лексикологія. Вінниця, 2000.

6. Плющ М.Я., Грипас Н.Я. Українська мова. Довідник. Київ, 2002.

7. Саприкіна Л.Ю., Ярошевич І.А. Український правопис. Навчальний посібник. Донецьк, 1997.

8. Шелехова Г.Т., Остаф Я.І., Скуротівський Л.В. Рідна мова. Навчальне видання. Київ, 2002.

9. Ющук І.П. Практикум з правопису україкської мови. Київ, 2000.